fbpx
Життєві історії
До суботи Марія готувалася дуже ретельно. Мали прийти старости. В хаті пахло калачами і бужениною, Марія накрила стіл від усієї душі. Сергій з батьком прийшли рівно о п’ятій, як і домовлялися. Михайло переступив поріг і ледь не зомлів, коли побачив Марію. Виявляється, він і не підозрював, хто буде його свахою

Спочатку побралися діти, а потім – батьки.

Оксанка поспішала додому, щоб якнайшвидше повідати мамі про свою найбільшу радість – Олег нарешті зробив їй пропозицію. З величезним оберемком ромашок в руках дівчина забігла в світлу, чисту оселю.

Марія зустріла доньку на порозі, і за світлом сяючих очей нарешті зрозуміла, про що буде мова. Щаслива донька не знала, що спочатку показувати – скромну каблучку на тоненькому пальчику, чи оберемок її улюблених ромашок, яким так щедро обдарував її коханий.

Оксанка щось щебетала, про те, яка вона щаслива, про її радісне і світле майбутнє, та Марія, здається, вже й не чула її. – Чи ж може таке бути? За що ж доля так жорстоко повелася з нею?

Поки донька щиро тішилася, Марія перенеслася на 20 років назад. Ось вона така ж щаслива, як її донечка, хоче розповісти усім про те, що вона виходить заміж за Михайла, але її випередила сусідка. Просто зустріла на дорозі і попередила, що від Михайла інша дівчина дитину чекає. Марія не повірила, та сльози чомусь не переставали капати. Ввечері Михайло і сам все підтвердив – він має одружитися з іншою.

Марія не пам’ятає, як прожила п’ять наступних років. А потім – сусідський хлопець, Семен, який чомусь засидівся в парубках, покликав її заміж. Хоч не любила, але погодилася. Через рік Оксанка з’явилася. В клопотах про дитину проходили дні і ночі, так і жили. Горе постукало в їхню хату неочікувано – не стало Семена.

Читайте також: Коли Сергій повернувся з роботи, я запитала його, де дитячий одяг. На що він мені відповів, що віддав його своїй співробітниці. Я, ніби щось відчуваючи, уточнила, яка саме співробітниця зараз в щасливому очікуванні. Сергій відповів, що Наталя. Через кілька місяців я не зустріла цю саму Наталю з немовлям в поліклініці. Я підійшла до неї привітатися, і отетеріла, на карточці, яку жінка тримала в руках, я прочитала: “Іваненко Маргарита Сергіївна”

Далі Марія вже жила лише для своєї донечки. До неї ще сваталися кілька чоловіків, бо мала жінка дивовижну вроду, але Марія усім відмовляла.

Михайло, як одружився, відразу переїхав жити з дружиною в інше село – так довгих 25 років вона про нього нічого і не бачила, і не чула. А якось, нещодавно, побачила на дорозі, що вела з села до лісу, знайому постать – і обімліла. Вона не могла помилитися, це був її Михайло. Пізніше, від людей дізналася, що Михайло овдовів, і з сином повернулися в село, хату під лісом будують.

І треба ж таке, щоб син Михайла і її донька полюбили один одного. І що ж тепер робити? Жінка губилася в здогадках – а якщо син вдався у батька, та й зробить те саме з її Оксанкою, кине її.

До суботи Марія готувалася дуже ретельно. Мали прийти старости. Оксанка списувала мамине хвилювання на прийдешнє весілля. Якби ж то вона знала, що коїлося в серці її ще молодої матері. Марії ж нещодавно лише 45 виповнилося, та й природа, здається була на її боці – врода залишалася такою ж нестерпно привабливою, лише в очах не було вогників щастя. Вони згасли багато років тому, коли її зрадив Михайло.

В хаті пахло калачами і бужениною, Марія накрила стіл від усієї душі. Сергій з батьком прийшли рівно о п’ятій, як і домовлялися. Михайло переступив поріг і ледь не зомлів, коли побачив Марію. Виявляється, він і не підозрював, хто буде його свахою.

Марія, не подавши виду, запросила гостей за стіл. Обговорювали традиційні деталі весілля – час, місце, одяг, каблучки. Якби хто лише знав, яка буря бушувала у серці Марії, ніби цих усіх років і не було.

Коли молодята, воркуючи, вийшли на подвір’я, Михайло нарешті наважився розповісти свою історію.

– Прости мене, моя Маріє. Я зробив величезну помилку, що ж так буває, хоча знаю, що виправдання мені немає. Не карай за це наших дітей.

Марія нічого не сказала, лише плакала.

Весілля зіграли у серпні. Молодята поселилися в новому будинку під лісом, який збудував для них Михайло. А невдовзі село облетіла ще одна новина – Марія таки зійшлася з Михайлом.

І хто сказав, що долі немає.

Автор Олеся Біла

Фото ілюстративне, з вільних джерел.