– Після того, як я зі своєю мамою поговорю по телефону, відчуваю себе винною у всьому! – розповідає 37-річна Ольга. – Останні пів року вона благає мене забрати її до нас, в столицю. Плаче, скаржиться, що пенсія маленька, що ми далеко, що вона одна, недужає останнім часом. Я кажу їй – мамо, ну подумай сама, куди я тебе візьму? Самі тут поневіряється по чужих кутках.
Після розлучення з чоловіком, мешканцем столиці, Ольга живе з десятирічною донькою Зоряною в орендованій однокімнатній квартирі, працює адміністратором в невеликому спортивному клубі поруч з будинком, отримує мінімальні аліменти, які колишній чоловік недавно ще зменшив зважаючи на народження у нього дитини в новому шлюбі.
– М’яко кажучи, не шикуємо! – розповідає Ольга про своє життя. – Економимо на всьому. Добре ще, що ми з донькою їмо мало. У подруги он син-підліток, я подивилася, скільки він їсть. Ні, хлопчика я б точно не прокормила!
М’ясо, фрукти та ягоди Ольга купує тільки своїй доньці, речі намагається носити акуратно, стежить за акціями і розпродажами – загалом, живе так, як багато небагатих людей. Головне – не хворіти і не опускати руки, вважає вона. Розчаруєшся в усьому, почнеш шкодувати себе – впадеш на дно, та так, що можеш вже не вилізти звідти.
Мама Ольга, Олена Сергіївна, живе в невеликому містечку.
– Їй 63 роки, за столичними мірками, ще зовсім не стара жінка, але тільки спробуй їй про це сказати! – зітхає Ольга. – Для неї це образа. Як це «не стара»? У неї імідж старої і нещасної, особливо в останні роки. Дзвонить мені в квітні, я говорю, мамо, у мене горло червоне, я не можу розмовляти. А вона – ой, та що там твоє горло, ось у мене якось раз буловоно червоне, то я тоді навіть води пити не могла. І тиск мій – не тиск, і спина у мене кам’яна, тому що я ще молода, скаржитися мені немає на що, бо мама мені ніколи не вірить.
Олена Сергіївна давним-давно вже не працює. Особливих захоплень у неї немає, подруг теж небагато. Дні вона коротає за переглядом телепередач певного жанру – ток-шоу, новини – і картина світу у неї тому вельми специфічна. Все погано, а буде ще гірше.
– Та будь у мене тут власна трикімнатна квартира у власності, я б ще й тоді добре подумала перед тим, чи брати до себе маму! – зітхає Ольга. – Людина вона дуже непроста, і легко з нею не буде.
У цій же ситуації, коли не тільки власної трикімнатної квартири немає, а й навіть самої маленької кімнати у Ольги і її дочки немає, про мамин приїзд на постійне місце проживання і мови бути не може.
Там у мами в власності є невелика двокімнатна квартира. Мама пропонує її продати, але про це Ольга і чути не хоче. На гроші від продажу маминої маленької квартири в її малому місті в столиці не купиш зовсім нічого. До того ж зараз в цій квартирі всі вони і прописані – Олена Сергіївна, Оля і Зоряна. Якщо квартири не буде, всі вони виявляться зовсім ніде не прописані.
– Так хоч повернутися туди можна буде, в самому крайньому випадку, коли наше життя на чужині зовсім не складеться – міркує Ольга. – Ні, квартиру продавати не можна.
Здавати в оренду мамине житло, щоб орендувати мамі щось в столиці житло, теж не вийде – за оренду виручиш хіба що суму, яку можна порівняти з оплатою комунальних витрат в столиці, а їсти їй за що.
– Мама, ну ти сама подумай – куди ти до мене приїдеш? – вмовляє маму донька. – У нас місця зовсім немає, однокімнатна квартира, розумієш? Двокімнатну зараз я не потягну, тим більше в нашому районі. А міняти район ми не можемо – прив’язані до школи.
– Так я і на кухні поживу! – умовляє мама. – Диван мені поставимо. Або розкладачку.
Але житло – це далеко не вся проблема. Мамі потрібна поліклініка, харчування. Пенсії, вона каже, не вистачає – але в столиці тим більше її вистачати не буде.
А прийняти до себе на свої гроші ще й маму Ольга не може.
– Так скажи їй твердо – мамо, не вигадуй, сиди у себе! – радить Ользі подруга. – Нічого їй тут робити, буде тільки проблеми створювати. Тобі їх і так мало? Їй 63 роки, до старості ще років двадцять! Так їй і скажи. Тобі треба дочку піднімати на ноги, вчити, всі ресурси зараз повинні бути спрямовані на це. І скарги по телефону відразу припиняй, нічого! «Ой, у мене на кухні щось підгоріло, поспішаю, бувай-бувай!» – і все!
Ольга думає саме так і робити, адже вона вже слухати не може мамині прохання.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
