До мене у гості часто приходить сестра мого чоловіка Тетяна. Ми майже ровесниці, я на рік старша. Моїй доньці 6 років, а у зовиці 4-х річна дитина. Живемо ми всі окремо. Матеріальне становище наших сімей приблизно однакове, але свекруха вважає, що ми живемо краще, тому маємо допомагати її доньці.
– Ти працюєш після декрету, а Тетяна ніяк за спеціальністю роботу не знайде, – каже вона.
Якщо що, то я і декреті підробляла, а Тетяна юрист і роботи за спеціальністю не має. Будь-де працювати не хоче, шукає місце. Півтора року. А поки що наша свекруха, що ще працює, підкидає доньці грошей. Все вірно. Вона донька, я невістка, ні на що не претендую. Але з недавніх пір з Тетяною стало практично неможливо спілкуватися, тим більше запрошувати у гості.
Приходить вона під приводом того, що нехай сестрички пограються. А сама встигає подивитися і в мій холодильник, і в мій гаманець, і в мою косметичку та ящик із іграшками дочки. Все, що їй сподобалося, вона починає просити – чи то помаду з косметичного столика, чи то огірки з холодильника.
Про речі і іграшки доньки це взагалі окрема тема. Я терпляче пояснювала, що огірки ми самі з’їмо, іграшка ця у доньки — найулюбленіша, а блендер мені й самій потрібний, хоч і використовую його рідко.
Незабаром я почала готувати до приходу зовиці спеціальний пакет з речами. Саша виростала, речей залишалося багато, але щоденно пакет я збирати не могла.
На якийсь час Тетяна заспокоювався, несучи додому те, що віддали, а потім все починалося спочатку. Ось і цього разу вона запитала мене:
– Слухай, а в тебе самої є речі, які ти не носиш? Може, подумай та віддай мені?
Речі я намагаюся купувати якісні, щоб не на один сезон, природно якість коштує грошей, тому речей у мене не дуже багато, я ретельно підбирала свій гардероб і викидати нічого не планувала.
– Ні, Таня, – кажу, – речей немає.
– А пам’ятаєш, ти куртку навесні носила? Невже другий сезон одягатимеш? Віддай мені, ти ж працюєш, собі нове купиш.
– Де моя парасолька? – спитав чоловік у понеділок. – Там дощ накрапує, ти куди її поділа?
Я вийшла до передпокою. Дивно, наші парасольки завжди стоять поряд у спеціальній підставці. Тепер там лежить тільки моя. Ні чорної чоловічої, ні яскравої дитячої парасольки я не спостерігаю.
– Вчора приходила твоя сестра, — видихнула я, — вона хотіла куртку, а я не віддала, напевно взяла сама, як компенсацію.
Заодно із парасольками, зникла моя літня світла сумка. Чоловік сам зателефонував до сестри і зажадав повернути речі на місце. Пакет із речами принесла увечері свекруха. Вручила мені ображено, супроводивши словами:
– На, забери, заради миру між сестрою та братом, могла б і промовчати! Подумаєш, Тетяна ж старе взяла.
Не знаю, що робити в такій ситуації, ніяк не можу звикнути до такої її поведінки.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
