Нещодавно до нас приїжджала мама мого чоловіка. Я добре ставлюся до Галини Степанівни, вона чудова людина. Перші дні ми з нею багато розмовляли, вона навезла нам різних смаколиків з села, а я пригощала її своїми фірмовими стравами.
У всіх був гарний настрій, ми прекрасно проводили час. Але дні минали, а Галина Степанівна зовсім й не збиралася їхати до себе додому в село. На господарстві залишився її чоловік, тому вона геть ні про що не думала і не хвилювалася.
Мені вже стало трохи не по собі. Адже до нас часто приходять друзі, колеги, ми з ними сидимо, спілкуємося, п’ємо каву і гарно проводимо час. А тут мама Руслана постійно виходить на кухню при людях, насипає тарілку борщу чи супу і спокійно вмощується біля нас. Починає розповідати про своє господарство, село, скільки корова дає молока. Я розумію її, вона живе цим, але нашим друзям це зовсім не цікаво. Вони допивають каву і, ніяковіючи, збираються додому.
Так мама Руслана просиділа в нас три тижні. Я вже аж зраділа, коли дізналася, що вона збирається додому. Ми провели Галину Степанівну на потяг і гарно попрощалися з нею. А коли повернулися додому, то ч попросила Руслана, щоб він часто маму свою до нас в гості не запрошував, адже мені трохи ніяково, коли вона постійно з нами, я відчуваю себе некомфортно. Я люблю маму чоловіка, але надіялася, що Руслан мене зрозуміє. Навіть, якби з нами жила моя рідна мама три неділі, я зізнаюся щиро, що мені б це теж трохи набридло. Я вважаю, що дорослі діти з сім’ями і їх батьки мають жити окремо, якщо батьки ще не дуже старенькі і не потребують постійного догляду.
Я ще розумію, якби у нас були малі діти і бабуся допомагала за ними доглядати, гралася з ними, але дітей у нас зараз немає, нам хочеться просто пожити окремо поки.
Ввечері зателефонувала мама Руслана, вона сказала чоловікові, що вже дісталася додому, все добре у неї і подякувала за гостину, а Руслан взяв та й мовив:
– Мамо, ти не приїжджай так надовго більше, бо моя дружина втомилася дуже.
Мама засміялася, сказала, що все розуміє. А мені так незручно стало. В той вечір я навіть розмовляти з чоловіком не хотіла: невже не можна було якось по-людськи це сказати, не згадуючи мене, щоб мама не образилася.
Після того з Галиною Степанівною ми ще не розмовляли, я навіть тепер не знаю, що їй сказати. Думаю, що їй не дуже було приємно чути такі слова. Але хіба я не права?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – apostrophe.
