Я жив і ніколи не думав про те, що хочу щось змінити в своєму житті. Але зараз у мене є велике прагнення до змін. Я не молодий, мені 55 років, але і не старий, для того щоб змиритися і уже нічого не хотіти від життя.
Зі своєю нинішньою дружиною ми прожили 30 років, їй зараз 52. Одружилися в самому кінці 80-х років, і, чесно кажучи, тому, що дружина вже чекала дитину. У нас двоє дітей, синові скоро 30, а дочці 25. Живуть вони окремо від нас зі своїми сім’ями, причому в різних містах.
Згадати якісь романтичні моменти в нашого подружнього життя я не можу, жили ніби по сусідству. Ми з дружиною різні. Я люблю турпоходи, природу, риболовлю, а моя дружина – лежання на пляжі біля готелю і консервацію восени. У нас різні смаки і в одязі, і в їжі, і в музиці.
Та й характери у нас різні – я спокійний флегматик, дружина холерик. Все це я відчував, бачив і розумів – не моє. Але якось плив за течією – діти, спільні друзі, батьки, які нас контролювали. Зараз батьків уже немає, ми самі стали на їх місце. За всі роки подружнього життя я просто змирився, вважаючи, що так у всіх. Але до певного моменту в своєму житті, поки не зустрів рік тому свою справжню любов.
Вона з’явилася у нас на роботі за пів року до нашого знайомства, але я до цього жодного разу її бачив – зовсім інший відділ і філія. Зблизив нас корпоратив, який влаштував директор з нагоди ювілею фірми. Ми весь вечір з нею спілкувалися і танцювали. Розмовляючи з нею, я просто сам себе не впізнавав і відразу ж відчув, як мене до неї сильно тягне! Навіть її зовнішність в моєму смаку: маленька, худенька, симпатична. У Віри немає і ніколи не було сім’ї.
Дивно, але вона обожнює все те, що люблю я. Сплави, риболовлю, турпоходи, ту ж музику і ті ж фільми. Причому вона не намагалася мені сподобатися, підтакуючи мені, а сама все це розповідала. Я вперше відчув себе шалено закоханим, навіть в молодості зі своєю дружиною такого почуття не було! Після цієї корпоративної вечірки вона перевелася в наш відділ, але поки-що колеги не помітили, що у нас з Вірою роман.
А тим часом я вже рік як з нею зустрічаюся у неї вдома. Не подумайте, що це «біс в ребро» з молодицею – Вірі вже 48 років, вона не набагато молодша за мою дружину. Але з дружиною у нас давно немає взаєморозуміння і спілкування.
А з Вірою все тільки починається, як ніби нам обом по 20 років. А дружина навіть не помічає, як довго я затримуюся на побаченнях, кажучи їй, що я на роботі. Прийду додому, вона серіали дивиться. «Привіт», «Привіт, вечеря на плиті».
Я вечеряю і на неї дивлюся. Думаю, що зараз їй зізнаюся, зберу речі, піду і розлучуся. І тоді, напевно, вона не помітить моєї відсутності за своїми серіалами. Мені її буде шкода, просто як людину, з якою прожито три десятка років. І дітей шкода, хоч у них давно своє життя. Але я зовсім не люблю свою дружину. Мене навіть її буденний домашній вигляд страшенно дратує, як вона спить, як вона їсть.
Але, а якщо я наважуся і все ж скажу, то стану щасливим і вільним. Я почну жити тим життям, про яке мріяв – прокидатися поруч з коханою, і разом ходити в гори. Ми вже з Вірою плануємо, як все буде. Після побачень з нею я навіть не хочу йти додому, щоб не бачити свою дружину. Тішить тільки робота, адже там я теж побачу її, а вечорами на годину-дві ми знову зустрінемося.
Дуже хочеться піти від дружини і жити з Вірою, але тільки є одна проблема – наслідки мого вчинку. Скільки пліток обрушитися, скільки засуджень. І, по суті, ми з Вірою будемо негативними героями: вона влізла сім’ю, а я, пень старий, повівся. І я більше боюся за свою кохану, ніж за себе. Але не можна далі так жити. Любові до дружини у мене вже точно не буде. Душа болить, спокою немає. Що мені робити?
Фото ілюстративне – bizoboz.
