fbpx
Життєві історії
До народження дитини залишалося півтора місяці. Михайло був на роботі, я варила обід – звичайний день жінки в декреті. Тільки цей день я запам’ятаю на все життя. Ірина Степанівна відкрила двері своїм ключем. Я не впізнавала ту милу, дбайливу жінку, що стільки разів мене виручала. Мені було дуже прикро, коли свекруха наказала мені збирати свої речі і йти

З Михайлом я була знайома з дитинства – ми жили в одному будинку. Моя сім’я була неблагополучною, на відміну від сім’ї Михайла. У підлітковому віці я вижила лише завдяки мамі Михайла – Ірині Степанівні. Вона забирала мене ночувати до них додому, коли мої батьки сиділи з нетверезою компанією у нас вдома.

Саме з Іриною Степанівною я ділилася своїми дівочими турботами. Вона давала мені гроші на продукти, купувала засоби гігієни, вчила користуватися косметикою і розповідала про життя. Михайло був старшим за мене на кілька років. На той час, як я закінчила школу, він вчився вже на третьому курсі в обласному центрі, за 200 км від нашого містечка.

Сукня на випускний була подарунком Михайлової мами. Я дуже до неї прив’язалася і була їй дуже вдячна за все, що вона для мене зробила. Але, все одно, незважаючи на її умовляння, я поїхала поступати в університет. Вона купила мені деякий одяг, щоб мені не було соромно перед однокурсниками, і дала трохи грошей на перший час. Я поступила на бюджет. Вдень я вчилася, а вечорами працювала в квітковому магазинчику.

Коли я вчилася на третьому курсі, ми з Михайлом випадково зустрілися і у нас закрутився роман. Михайла наполіг на тому, щоб я кинула роботу і весь свій час присвячувала навчанню і йому. З гуртожитку я перебралася до Михайла в квартиру, яку купили йому батьки. Єдине, про що він попросив – не повідомляти про наші відносини його мамі. Від моїх розпитувань про причини цього, він віджартовувався.

Я закінчила інститут і пішла працювати за фахом – вчителем початкових класів. Михайла на той час підвищили, і він став непогано заробляти. Але до своїх батьків в гості він, як і раніше, їздив один. Коли я зрозуміла, що чекаю дитину, перед нами постало питання про наше весілля.

Михайло, з приреченим виглядом, поїхав до батьків, порадувати їх майбутнім шлюбом і поповненням в сімействі. Повернувся він засмученим – його батьки були категорично проти того, щоб я увійшла в їхню сім’ю. Ми просто розписалися. Я готувалася до майбутнього материнства. Я була абсолютно щаслива – кохана людина поруч, скоро я подарую йому дитину, все у нас буде добре.

До народження дитини залишалося півтора місяці. Михайло був на роботі, я варила обід – звичайний день жінки в декреті. Тільки цей день я запам’ятаю на все життя. Ірина Степанівна відкрила двері своїм ключем.

– Так, і хто тут у нас такий розумний? Хто думає, що добре в житті влаштувався? – з порога почала питати моя свекруха. Вона зайшла на кухню і побачила мене.

– А, це ти? Дійсно з животом, не збрехав син. І що з тобою робити? Синові моєму життя вирішила зіпсувати, разом зі своєю дитиною?

Я не впізнавала ту милу, дбайливу жінку, що стільки разів мене виручала. Мені було дуже прикро: так, мої батьки не найкращі, але ж я – не така, як вони. Я вивчилася, не пішла стежкою своїх батьків, чекаю здорову дитину.

– За що Ви так зі мною, Ірино Степанівно?

– За що? У тебе ще совісті вистачає це питати? Влізла в життя до мого сина, своєю дитиною хочеш зіпсувати майбутнє мого хлопчика. Ти знала, що у нього є наречена? Від якої він відмовився через тебе. Я буду великодушна – дам тобі можливість віддячити мене за все, що я для тебе зробила. Слухай і запам’ятовуй, що ти повинна робити. – Сьогодні ти збереш речі і підеш від мого сина. Ось конверт, там гроші на квартиру.

Коли народжуватимеш, подзвониш мені, я приїду. Мої друзі – хороші бездітні люди, заберуть твою дитину. Збирайся, чекаю тебе в таксі.

Її слова досі стоять у мене в вухах. Вона пішла. Я закрила двері зсередини на клямку. Як вона може бажати такої долі власному онукові: рости у чужих людей при живих батьках?

Коли Михайло прийшов додому з роботи, я не стала нічого йому розповідати про візит і слова його матері – не хотіла псувати їх відносини.

Я народила здорового хлопчика. Свекруха жодного разу не приїхала подивитися на нього. Натомість все зробила для того, щоб ми з Михайлом розлучилися.

Я змушена була повернутися до своїх батьків. Це не найкращий вихід, але що я могла зробити, коли залишилася з малою дитиною на руках без засобів існування. Батьки мені теж нічим не могли допомогти, але, принаймі, хоч був дах над головою.

Зараз нашому синові п’ять років. Михайло мені зовсім не допомагає. Я влаштувалася на роботу, дитину віддала в садок, знімаю невеличку кімнату. Я не розумію, як люди можуть бути такими черствими, адже і батько і бабуся практично відмовилися від своєї рідної дитини.

Фото ілюстративне – pixnio.

facebook