fbpx

До моєї подруги в куми ніхто не хоче йти. Вона вже мені запропонувала стати хрещеною мамою її доньки. Та я відмовилася, мене усі розуміють, хто знає подругу мою Ніну

Є у мене одна подруга Ніна, не можу сказати, що вона для мене найкраща і дуже близька людина, але знайомі ми з нею дуже давно: ще зі школи, в одному класі Ніною навчалися. Були з нею в одній компанії, раніше спілкувалися часто, а потім нас життя на час розлучило: Ніна поїхала вчитися, потім покинула навчання, приїхала назад до нашого міста.

Влаштовувалася всюди на роботу, часто сперечалася з начальством, її звільняли, та й особисте життя у неї чомусь зовсім не складалося, та й мала вона характер досить непростий.

Коли Ніна ще вчилася в школі, то жила зі своєю бабусею – по сусідству, а потім повернулася до матері, коли бабуся постаріла і їй вже важко було. Бабусю відвідував тільки соцпрацівник, поки її не стало, і ось подруга знову повернулася і стала знову моєю сусідкою.

Начебто – життя налагоджується у неї, але з особистим життям все ж не складається, роки минають, а заміж ніхто не кличе. Але Ніна і чоловіка собі ледь не ідеального вибирала, хотіла “принца”.

Загалом, дотягла своїм вибором до тридцяти років, коли вже нікому й не потрібна вона зовсім стала. Ніна мені нічого про себе до ладу не говорила – як вона своє подальше життя буде влаштовувати, як я раптом помітила у неї кругленький живіт і дуже здивувалася цьому.

Як потім Ніна мені відразу пояснила, що щастя їй чекати вже немає від кого, тому вона вирішила народжувати для себе, бо роки минають, а хочеться стати матір’ю, мати якесь майбутнє, турбуватися про когось.

Коли Ніна народила доньку, попросила нас з чоловіком зустріти її з малям на машині, адже більше нікому було. Туди підійшов її старенький батько, мама занедужала якраз, непросто ходити їй, не змогла приїхати, але чомусь подруга на маму образилася тоді, сказала, щоб там не сталося, а до внучки потрібно приїхати, адже це щастя для всіх.

Потім я стала частенько до Ніни заходити – можливо, допомогти чим. Вона охоче приймала будь-яку мою допомогу, іноді просила посидіти з її донькою, щоб їй до магазину вибігти, стали спілкуватися. І ось з кожним днем ​​я розумію, як змінюється її характер, причому не в кращу сторону. Якщо вона зразу була якась люб’язна, спокійно так просила, то потім це стало ніби наказ якийсь, що й відмовити їй було в чомусь незручно, навіть, якщо я не мала змоги їй допомогти.

Зараз Ніна постійно комусь телефонує з рідні, і це тільки при мені раз по сто. Дзвонить батькам, а вони вже старі люди, не дуже добре себе почувають, живуть на одну пенсію, і так їм виказує все: «Ну це ж ваша внучка! Ну дайте грошей, ви ж там щось відклали, я ж знаю, у вас є!».

Потім передзвонює братові: «Ну і що, що ти вже давав грошей, я ж не в борг прошу, ти ж знаєш, мені віддавати нічим! Це ж твоя рідна племінниця, ну не шкодуй грошей для малої дитини, ти ж не бідна людина, а я мати-одиначка, мені важко дуже самій!».

У нас з чоловіком Ніна теж брала в борг не один раз, в загальній сумі десь тисяч 5, віддати не поспішає, вже й не згадує про це, але ми і не квапимо її, розуміємо, що їй зараз нічим віддати. Мабуть, їй совісно далі брати, тому намагається взяти у тих, хто рідніший їй.

У неї тітка вийшла заміж за чоловіка-підприємця, той тримає кілька крамниць з овочами, вона у неї намагається найбільше взяти, зі словами: «Я ж одиначка!». Чоловік тітки людина добра, розуміє, що важко дійсно матері одній, ще й часи зараз такі важкі, постійно привозить їй сумками овочі, фрукти, м’ясо, молоко, але Ніна до нього з претензією – мовляв, не хлібом єдиним живе людина. Подруга в нього просить грошей на одяг, господарські дрібниці. Це при тому, що вона отримує допомогу від держави, і ходить в різні соціальні центри, щоб безкоштовно одягнутися і дитячих речей набрати.

Ніхто навіть не хоче хрещеними її дочки стати – вона ж потім все у всіх просити буде, бо вважає, що їй всі люди щось винні, хоча сама вирішила народити для себе, отже розуміла всю відповідальність, яка лягає на плечі матері. Нам пропонувала бути хрещеними, і ми не хочемо, щиро кажучи, хоча я подрузі й допомагаю, але бачу, що вона людина важка, не особливо хочу мати з нею справи.

Ніна в соцмережі якось навіть розшукала свою далеку родину, стала їм скаржитися на своє життя, що їсти щось потрібно, а грошей немає, вони й переказали їй чималу суму грошей на картку.

Тепер подруга вже домовилася з батьками, що вони будуть оплачувати їй всю комуналку, і вона до них не має претензій. Брату і тітці телефонує регулярно, оббиває пороги чиновників і соціальних центрів, хоч пачку макаронів, але візьме, де дають.

До всього сказати, Ніна живе безбідно, хоч і любить прибіднятися. Вона вважає, що вона героїня, народивши єдину дитину сама, і всі їй щось винні, ніби у інших сімей дітей немає, а її батькам взагалі самим зараз важко.

Найсумніше з цього всього, що вона задумала ще раз так стати мамою, каже, що вже думає і про другу дитину. Поки її відмовляю, як можу: це ж діти. Вона, з одного боку, і погоджується зі мною, але сама собі щось там вирішує. Для мене це взагалі незрозуміло. Адже вона всю відповідальність перекладає на інших людей. І наскільки у рідні вистачить терпіння?

Мені останнім часом чоловік говорить, щоб я менше ходила до неї, а згодом зовсім не відвідувала її, бо Ніна людина невдячна, не цінує турботу людську. Та я не знаю, чи так правильно буде, адже вона одна, хочеться їй допомогти.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page