Колись, у мене був рідний дядько, молодший брат мої матері. Але, на жаль, його не стало коли йому виповнилося 18 років. Він жив в селі з батьками. В юні роки, він зустрічався з однією дівчиною, в селі про таких як вона кажуть – непутяща. І ось, в тієї дівчини з’явився син. Рідна мама й сама не знала хто батько хлопчика. За документами – у хлопчика не було батька зовсім. Потім маминого брата не стало, доля тієї дівчини теж не склалася , в неї з’явилося ще двоє дітей від різних чоловіків. Заміжня офіційно вона не була, ніде не працювала, трьох її дітей часто доводилося годувати сусідам. І в підсумку її позбавили батьківських прав, а дітей відправили по дитячих будинках. Незабаром стало відомо, що вона кудись зникла і по нинішній час невідомо, де знаходиться.
І ось, через 13 років, після появи цього хлопчика на світ, моїй бабусі починає телефонувати хлопчик-підліток 13 років і говорити, що він її онук. Звати його Денис. Хлопчик каже, що вона – його рідна бабуся і що пам’ятає, як про це говорила йому мама. В цей же час він починає дзвонити моїй мамі і говорити, що вона – його тітка і що він не відчуває себе самотнім. Він дуже просить мою бабусю забрати його з дитбудинку, щоб він міг жити з нею в селі. Денис точно впевнений, що він її онук.
Але ось моя бабуся зовсім в цьому не впевнена. В той час і мови не було про те, що це її онук. Сама дівчина ніколи нікому не говорила про те, хто справжній батько, а односельці не вдавалися в подробиці, тому що такі історії часто трапляються в селах, і нікому до цього немає діла. Рідній бабусі, матері тієї дівчини, онуки не потрібні, вона сама ледве кінці з кінцями зводить, та навіть якби вона й захотіла їх забрати, то через її спосіб життя ніхто б їй дітей не доручив. Молодший брат і сестра Дениса, перебувають у іншому дитячому будинку.
І ось моя мама і бабуся в розгубленості. Вони не знають, що робити. З одного боку, дуже шкода хлопчика і можна уявити його почуття, коли він знайшов близьких людей через стільки років. А з іншого боку, моя бабуся живе сама, на маленьку пенсію і не готова до того, що з нею буде жити підліток. Маючи стовідсоткову впевненість, що це її рідний онук, бабуся його б прийняла без роздумів. Але такої впевненості немає, навіть навпаки, вона вважає, що він ніяк не може бути її онуком. І виховувати чужу дитину вона не готова. Ми з мамою теж живемо вдвох, сильно допомагати не зможемо. Ситуація дійсно не проста. Не хочеться образити дитину, якій і так в житті дісталося. А з іншого боку, ось так взяти і прийняти чужу людину, нести за нього відповідальність, жити з ним і піклуватися про нього.
Загалом, єдине, що в цій ситуації мені прийшло в голову – це провести дорогий аналіз. Але це досить дорога процедура. І на неї необхідний спеціальний дозвіл і купа документів. Якщо підліток – реально син мого дядька, тоді все налагодиться, бабуся і мама його приймуть, у мене з’явиться двоюрідний брат. Ми зробимо все можливе, щоб допомогти йому і забрати з дитбудинку. Але раптом цей тест покаже негативний результат. І що тоді?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pansionat-ml.ru
