Коли моя рідна сестра Анастасія оформляла дарчу на свою доньку, я їй багато разів і говорила, і пояснювала: “Ти, Анастасіє, жінка досить розумна та мудра, в житті бачила багато і сама знаєш, що буває по-різному, не завжди так як хочеться чи планується. Іноді діти батькам готові все віддати до останнього, а є й такі – які лише дивляться, щоб в них останнє забрати, для свого добробуту, аби їм добре було. А коли ти віддасиш свою квартиру зараз, то можеш на старості без даху свого залишитися. Так що добре думай, перш ніж якесь серйозне рішення приймати!”
Я ніколи не забуду, як сестра подивилася тоді на мене недобре, в її очах було здивування і якась образа. Вона довго сміялася, а потім навіть дійсно образилася на мене. Анастасія сказала, як я можу говорити таке про доньку, яку знаю з дитинства. Я намагалася пояснити, що справа не в цьому, що її донька Вікторія людина непогана, але в житті буває по-різному, тому ніколи не варто віддавати свій дім раніше потрібного.
Анастасія мене не послухалася. Вона оформила дарчу на свою доньку, бо не хотіла, щоб квартира дісталася синові, адже він з невісткою живуть далеко і чимало часу вже не навідували матір.
Ще років 7 Анастасія пожила в своїй квартирі, а потім її рідна донька сказала, що квартиру продаватиме, хоче бізнес свій відкрити, а для себе з мамою поки, тимчасово, орендує однокімнатну квартиру. Сестра моя, звісно, була засмучена такій новині, але доньці своїй ніколи не перечила.
А одного дня Вікторія матері повідомила, що не пішла її справа, виявилися проблеми одні, вона ще й грошей позичила, винна багато. Тому поїде за кордон на заробітки і на материні вмовляння не зважала, адже сказала, що вибору в неї немає.
Коли донька поїхала в іншу країну, Анастасія згадала про сина, він вислав їй чималу суму грошей, але сказав, що більше допомогти нічим не може.
Гроші в сестри скінчилися швидко, адже ціни високі, життя непросте, а на одну пенсію не дуже проживеш. І одного дня сестра приїхала до мене в село.
Анастасія стала проситися, щоб я їй виділила маленьку кімнату в своїй хаті, а скоро донька трохи грошей заробить, повернеться і забере її до себе.
Я дуже добре розумію, що Вікторія матері ніколи не забере, їй зараз зовсім не до неї. А своєї старшої сестри мені щиро шкода. Я б взяла її до себе, але мої власні діти проти. Вони кажуть, що не хочуть доглядати ще одну стару людину, адже весь догляд за нею рано чи пізно ляже на їх плечі, а у них своє життя.
Я запросила сестру в хату, нагодувала свіжим борщем, так шкода її стало, адже рідна людина мені. Але вона так і не усвідомила, що тоді зробила помилку, не послухавши мене, віддала доньці своє житло. Вона й зараз щиро вірить, що Вікторія повернеться і забере її до себе.
Тепер я шукаю пораду, як мені бути. Я розумію своїх дітей, але шкода Анастасію. Вона таку помилку зробила, але не усвідомлює це. Можливо, сина її набрати, надіюся хоч він пошкодує стареньку матір і до себе її забере.
Фото ілюстративне.
