fbpx
Життєві історії
До мене прийшла моя сусідка і каже, що має для мене гарне пальто, яке її дочка носила ще 8 років тому. Я сказала, що мені це не потрібно, тоді все забрала моя свекруха

Нещодавно до нас приїхала мама чоловіка, живе вона в 200 кілометрах від нас, тому приїжджає всього кілька разів на рік – найчастіше весною і осінню, а влітку і взимку ми їдемо до неї.

Цього року у вересні вона знову приїхала. Планувала погостювати у нас тиждень. Діти бабусю дуже люблять, радіють, коли вона у нас. Бабуся їм і млинців спече, і казку на ніч прочитає.

Одного разу в суботу чоловік поїхав у справах, а після ми планували всі разом поїхати в парк погуляти. Чоловік подзвонив мені перед виїздом сказати, щоб всі одягалися і виходили, він вже їде.

Ми всі вчотирьох зібралися, вийшли, стоїмо біля під’їзду чекаємо. І тут сусідка йде, Валентина Павлівна. Привіталися вона і каже, що має для мене гарне пальто. Мовляв, її дочка дочка одяг перебирала. Зібрала кілька кофтинок і пальто майже нове з хутряним коміром, яке вона носила ще до декрету (а її доньці вже 8 років). І ще купа одягу лежить для малюків, і все це вона хоче нам віддати.

Я відразу сказала сусідці спасибі, але мені не треба.

А тут свекруха вступила в розмову:

– Якщо речі хороші, я заберу, у мене сусідка без чоловіка народила, і їй, і дитині одяг згодиться.

– Дуже добре! – зраділа сусідка. – Я вам ввечері все занесу.

Мені, звичайно, дивною здалася ідея тягнути за двісті кілометрів старе барахло, не той час. Але, думаю, мене не стосується. Хочуть, нехай самі домовляються. А ось дарма я так думала. Бо потім воно мене ще й як стосувалося.

Свекруха через два дні поїхала, ми ледве спакували їй всі ці речі. А через тиждень після її від’їзду стукає в двері та сама сусідка, Валентина Павлівна. В руках у неї знову було дві великі сумки з одягом. Каже, дочка вчора знову принесла.

Я їй відповідаю, що речі нам не потрібні, поїхала свекруха. Нікому їх забирати.

– Так вона ще приїде. А поки нехай в тебе полежать, – не вгавала сусідка.

– Мама не раніше весни приїде. От тоді я у Вас їх і заберу.

– Ні! Зараз бери! Дочка принести швидше старалася, а вам не треба! Де я тепер це зберігати буду?

Я мало не присіла від подиву. У неї велика трикімнатна квартира, живе одна і місця немає. А ми вчотирьох живемо в двійці і у нас на її думку місця повнісінько, щоб чужі речі на зберігання брати. Ми свої вже не маємо де складати.

Добре, чоловік удома був, вийшов:

– Дякую, Валентина Павлівна, нам не треба зайвих речей. У нас свої дівати нікуди. Мама приїде, зайде до вас, – і двері закрив.

І все, сусідка образилася. Зі мною не розмовляє. А мені дивно, бо я не вважаю, що вчинила неправильно. А свекруха, коли я їй про все розповіла, каже – треба було забрати ці речі, ввічливо подякувати, щоб зберегти хороші сусідські відносини.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page