fbpx

До хатини Ніни під’їхало таксі. З машини вийшла заплакана донька, з маленьким онуком на руках. Але донька приїхала не зовсім в гості. Рік тому Ліда одружилася, Ніна не могла натішитися зятем. Сваха жила біля них поруч, обіцяла в усьому допомагати. А якось ввечері донька подзвонила Ніні, і стала плакати. Тоді Ніна вперше дізналася правду про зятя та сватів

Якось перестріла Ніну сусідка:

– Донька твоя чула приїхала, правильно, і їй відпочинок, а батькам радість: з онуком своїм посидите, потішитися, бо давно не бачили. Скільки йому? 8 місяців? Великий вже напевно, а донька, здавалося б, недавно лиш народила.

Ніна коротко і з неохотою відповідає на звичайні запитання: як спить, скільки зубів, чи сидить, чи повзає і намагається бесіду згорнути і швидше розпрощатися з надто цікавою сусідкою. Тому що її дочка Ліда приїхала не зовсім в гості.

Ліда вийшла заміж в інше місто. Від батьків дуже далеко. Вона там в інституті навчалася, потім на роботу влаштувалася, житло орендувала. Потім познайомилася з Михайлом.

– Мій зять – хороший хлопець дуже, – хвалилася тоді Ніна, – працює, квартира у нього своя, то від бабусі, чи від тітки залишилася. Машина є. Загалом, вважала, що у дочки все добре складається.

Складалося все дійсно добре. Через півтора року молоді потішили дуже гарною новиною своїх батьків звісткою про швидке поповнення. Батьки з обох сторін брали участь в радісних клопотах: збирали придане для дитятка, цікавилися здоров’ям майбутньої молодої матусі, все ж – перший онучок це був у всіх.

Народився хлопчик, назвали Сергійком. Малюк був неспокійним, спав не більше 20 хвилин поспіль і вдень, і вночі. Особливих причин для плачу лікарі не знаходили.

– Ліда ходить вже як зомбі, – скаржилася Ніна найближчим родичам, бо не хотіла виносити сміття з хати – не спить зовсім. Та й допомогти їй там нікому, таке враження, що всім байдуже до матері.

– Ну як же нікому? – дивувалася уся рідня, – Сваха твоя через вулицю живе, на пенсії, ти ж сама розповідала. Та й чоловік.

– Сваха, – зовсім сумно, схиливши голову, продовжує Ніна, – вся в своїй дачі, літо ж, у неї сезон. Вона сказала. що своїх дітей вона вже виростила. А чоловік. Працює багато.

Про роботу чоловіка була правда лише частково. Михайло приходив ввечері, вечеряв і сідав до комп’ютера або до телевізора. На прохання дружини про допомогу чоловік відповідав:

– Я втомився, я маю право прийти з роботи і відпочити. Це тобі дано декретну відпустку, щоб ти займалася малюком і будинком.

Або бувало Михайло реагував більш різко, чим зовсім засмучував молоду дружину, а й часто доводив до сліз:

– Чому він знову кричить, заспокой дитину, ти ж мати.

Ніна якийсь період часу зовсім не знала, що в них такі проблеми, донька їй не розповідала, не хотіла засмучувати матір. Та й чим би вона допомогла дочці? У неї робота, до пенсії було далеко, дочка в іншому місті, дзвонила, по скайпу спілкувалися. Під час одного такого спілкування Марина і розплакалася: від втоми, образи і відчаю.

– Таке відчуття, – сказала вона мамі, – що Михайло просто втратив інтерес до сім’ї, до батьківства. Сергійко його дратує, моє невиспане обличчя його дратує, якщо по дому щось зробити не встигла – дратується. Уваги йому мало приділяю – біситься. Ні, він допомагає. Сміття виносить перед роботою. Ото й вся його допомога. Я так втомилася, мамо, так втомилася, що й передати тобі не можу. Вибач, що нічого не розповідала, не хотіла, щоб ви хвилювалися з татом.

А ще через три місяці, Ліда приїхала додому на таксі. Разом з сином, якому було 7 місяців.

– Я втомився від тебе, від вічно плаче, – сказав дружині Михайло, – нам треба пожити окремо. Я відпочину, та й ти. Їдь до своєї матері, вона і з Сергійком допоможе, таксі я вам повністю оплачу, не хвилюйся, речі бери найнеобхідніші.

– І не думай до нього повертатися, доню, – вислухавши Ліду грізно мовив батько, – втомився він, здоровий чоловік? Нехай відпочиває. На аліменти подати треба. Дякувати Богові, ми з матір’ю ще маємо трохи здоров’я, ми тобі допоможемо.

Ліда на аліменти подавати соромилася, та й Михайло на картку дружини гроші переводить щотижня в достатній кількості. Чоловік телефонує, цікавиться сином, тим, як справи у його дружини. Пару днів тому заявив Ліді, що, як йому здається, він відпочив, скучив і непогано б було вже дружині і синові повернутися до чоловіка і батька.

– Навіть й не думай про це більше ніколи, – попереджає Ліду батько, – що це за родина? Захотів – вигнав, захотів – назад додому покликав покликав.

Ліда гірко плаче ночами, чоловіка вона любить, на щастя з ним ще сподівається, та й маленького Сергійка шкода залишати без батька. А Ніна не знає, кого й підтримати? Дочку відпустити до чоловіка, або встати на сторону свого чоловіка. Ніна не розуміє, як це так, що зять втомився від сім’ї? А якщо знову втомиться, то знову вижене її доньку з онуком на вулицю?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – domik.ua

You cannot copy content of this page