fbpx
Життєві історії
До 20 років я жила з батьками, потім ще й зятя привела до них. Євген усе допомагав їм по господарству, побудував гараж та паркан. Потім ми вирішили піти на орендовану квартиру і стали збирати гроші на власне житло. Та дізналися, що я чекаю дитину і знову вирішили повернутися до батьків, та мама сказала, що їм самим місця мало і вони втомлюватимуться, якщо в хаті буде мала дитина

Зі своїми мамою і татом я жила до 20 років. Тоді познайомилася з своїм майбутнім чоловіком Євгеном і через рік ми одружилися. Спочатку жили теж з батьками. Потім вирішили трохи пожити окремо – орендувати для себе житло. Хоча у них чималий будинок, а два мої брати давно одружилися, живуть далеко і мають власне хороше житло.

Я вже тоді і сама працювала і заробляла доволі непогано. Чоловік також отримував хорошу зарплату. Вирішили трохи заощаджувати на власну квартиру.

Життя, правда, внесло свої корективи. Я чекала дитину. Згодом пішла у декретну відпустку. Тоді ми з Євгеном вирішили знову перебратися жити до моїх тата й мами. Так буде простіше і їм, і нам – так вважали ми.

Мій Євген дуже допомагав їм по господарству, робив багато важкої роботи. Побудував новий гараж, опісля паркан вздовж будинку. Вкладали у будівництво власні гроші, хоча відкладали й собі на житло. Адже не для чужих людей старалися, а для батьків.

Друга причина переселитися в батьківський будинок – власне подвір’я, де для маленької дитини буде рай, це дуже зручно. Гадала я. Адже маленьким діткам добре гратися на власному подвір’ї, там і подвір’я чистіше.

На моє привелике здивування, батьки виступили категорично проти такої ідеї. Сказали, що вони поки що самі дають собі раду. А мале дитя їм лиш заважатиме, тому що мама вкрай не любить дитячих голосних ігор.

Я, звісно, була здивована їхніми словами, але ж не будемо ми в них жити з дитятком, якщо вони проти, тому ми з Євгеном залишилися жити на орендованій квартирі. Ще рік ми відкладали гроші. Чоловікові підвернувся непоганий підробіток.

Однак на власну квартиру не вистачало ще чималої суми. Вирішили взяти таки кредит. Але, у банку нам відмовили, мотивувавши це тим, що у чоловіка недостатньо хороша зарплата, а я сиджу в декреті.

У мене ще була маленька надія на батьків. Знала, що в них є хороші заощадження. Звернулася до них, пояснивши ситуацію. Проте, як не було мені прикро – вони відмовили мені і в цьому. При чому в категоричній формі. Ми навіть готові були підписати документ про повернення суми протягом певного часу. та тато з мамою навіть чути про це не хотіли.

Звісно, це було розчаруванням для нас. Адже ми ніколи не жаліли для них грошей. Завжди йшли на зустріч, коли була потрібна допомога. А з нами повелися так, наче з зовсім чужими людьми. І найбільш прикрим фактом було те, що буквально за місяць значно більшу суму батьки позичили братові, який захотів придбати більше житло для себе.

За певний час ми все таки придбали власну квартиру. Донечці вже на той час виповнилося 5 рочків. Батьки після розмови про позику грошей перестали з нами спілкуватися, сказали, що ми лише хочемо грошей від них. Внучка їх також не цікавить.

Звісно, що мені прикро через це, адже вони мені рідні люди. Я готова помиритися хоч сьогодні. Але такого бажання немає зовсім з їхньої сторони. Тож я не поспішаю робити перший крок.

Не знаю, чи правильно я роблю. Але таке враження, що батьки зовсім відмовилися від мене. Але у них попереду старість і я розумію, що брати їх не доглядатимуть. що це все буде на мені, але вони мені зовсім нічим не допомагають.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page