Коли мій єдиний син одружився і в нашій сім’ї з’явилася Ніна, невістка моя, наші стосунки з сином змінилися до невпізнання.
Валерій мій ріс чемним, спокійним, ніколи не було такого, щоб він мене щось не послухав. Я ним дуже пишалася і вірила, що така добра дитина в старості мене одну не залишить.
Та я прорахувалася, бо навіть не уявляла, що невістка так може його перетягнути на свою сторону. Вона, практично, забрала у мене сина, а з ним і надію на забезпечену старість.
Якщо у мого сина спокійний характер, то Ніна – повна йому протилежність. Вона ніколи не змовчить, і до того ж, ще й жадібна дуже.
Живуть вони окремо, свати їм бабусину однокімнатну квартиру віддали – і на тому спасибі, адже своє окреме житло, нехай і невелике – це неабиякий привілей.
У мене є будинок, ми з чоловіком колись його разом будували. Чоловіка немає вже на цьому світі, син одружився, то ж тепер я одна живу в будинку. І це дуже не подобається невістці моїй.
Вона вважає, що будинок я маю продати, собі купити однокімнатну квартиру, а решту грошей їм віддати.
У мене до них зустрічна пропозиція – вони роблять в будинку ремонт на свій смак і переїжджають до мене, а я займаю всього одну маленьку кімнатку, і так собі по-тихому і живемо.
Невістка як почула, що на ремонт треба витрачатися, та ще й я з ними жити буду, то відразу сказала, що вони в цьому участі не беруть.
Син, на жаль, у всьому слухає свою дружину, тому він мені сказав:
– Вибач, мамо, та Ніна права…
Відтоді вони живуть своїм життям, а я своїм. Син практично відмовився від рідної мами, навіть не зателефонує, не запитає, чи жива я ще.
А днями я сама йому зателефонувала, попросила у нього 10 тисяч гривень, таку суму мені озвучив майстер, який сказав, що мені терміново треба поміняти вхідні двері, бо мої старі ще однієї зими не переживуть.
Я навіть сказала, щоб син мені ці гроші не дав, а позичив, а я буду йому частинами їх віддавати, по 500 гривень щомісяця, бо на більше я не потягну.
Може, син би мені ці гроші і дав, але невістка прямо сказала, що для їхньої сім’ї це велика сума і порадила мені брати кредит або жити з старими дверима.
Пишу сюди свій крик душі, сподіваючись на добру пораду. Мені не так через гроші прикро, як через ставлення сина до мене. Ну як так можна, я ж – його мати?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
