Ми з чоловіком змушені жити з його матір’ю. Може це і неправильно, але ми нічого поганого не бачимо в тому, щоб жити у мами. Ми вважаємо, що це наша спільна квартира. Оскільки живемо ми досить дружно, то навіть не думаємо про те, щоб брати власну квартиру в кредит.
Але є один момент, який мені дуже не подобається. Ми з чоловіком збираємо гроші на нову машину, і мені здається, що свекруха мала б нам у цьому допомогти, адже саме ми її влітку на дачу возимо.
Однак у свекрухи свої думки з цього приводу. Після того, як не стало свекра, вона стала спочатку замкнутою, а потім її перемкнуло в іншому напрямку, і вона вирішила, що повинна всім допомагати. Справа, звичайно, гарна. Але все повинно мати межі.
Одна справа відвести старі ковдри в собачий притулок, віддати свої старі, але ще пристойні речі потребуючим в благодійний фонд. Інша справа – почати обмежувати себе і близьких заради інших. Але свекруха вважає, що ми живемо добре, мовляв, син і невістка працюють, вона пенсію отримує, тому можуть і допомогти іншим.
Нещодавно було весілля нашої далекої родички, дуже далекої. Ми з чоловіком планували купити мені гарну сукню, щоб я могла піти в ній на весілля. Однак свекруха закомандувала, що ми маємо подарувати суму значно більшу, ніж ми планували, тому довелося мені вибрати сукню дешевшу і простішу.
Чоловік взагалі старий костюм одягнув. У підсумку на весіллі ми виглядали гірше за всіх родичів, зате грошей дали найбільше. І об’єктивно більше, ніж могли покласти. Весілля було скромним, доходи у нас середні, родичі неблизькі, цієї суми, про яку м міркували спочатку, було б достатньо.
Далі ще була одна історія. Свекруха взяла і віддала телевізор з їх кімнати сусідам. У тих зламався телевізор, а там двоє дітей, живуть скромно, грошей на новий немає. Ми тоді її дуже лаяли, адже телевізор ми купили за власні гроші. Вона обіцяла, що такого більше не повториться, але свекруха не думає зупинятися.
Днями я повернулася з роботи додому і побачила в коридорі сумки з речами. Коли я в них заглянула, то зрозуміла, що там – мої нові речі. Свекруха їх зібрала і вирішила віддати якійсь там родичці, яка сама виховує 17-річну доньку. Так ось вона взяла і прямо з моєї шафи забрала у мене половину речей.
Так, у мене багато речей, але це не привід забирати їх без мого дозволу. Свекруха забрала кілька спідниць, сукні, шапку, один з пуховиків, кілька туфель, гумові чоботи.
Коли я запитала, навіщо вона взагалі чіпала мої речі, вона сказала:
– Ти повинна мені ще спасибі сказати, що розібрала твою шафу. Спідниця була вже дуже короткою, сукню цю ти сто років не одягала, шапка тобі не личить, а пуховик ти сама сказала, що навряд чи носити будеш, туфлі ти ці практично не носиш, та й гумові чоботи кілька разів одягала.
Я черговий раз була ошелешена нахабством свекрухи, яка різниця ношу я ці речі, чи не ношу. Це мої речі. За логікою свекрухи мені потрібно купити одні джинси і носити до дірок. І всі гроші роздавати бідним сусідам.
Я не проти допомагати, але ж не таким чином.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.