Мені 45 років, я давно живу в Італії. В Україні у мене залишилися літні батьки.
Я щомісяця висилала їм гроші, а тепер виявилося, що до мами з татом ці гроші не доходили.
У мене є ще молодший брат. Він одружений, живе окремо, разом з батьками дружини в їхньому будинку.
З Сергієм у мене ніколи не було дружніх стосунків – чи то через різницю у віці (брат молодший від мене на 10 років), чи то через різницю в характерах (він завжди був заздрісний і скупий).
В Італії я вже дуже давно, поки батьки працювали і самі себе забезпечували, я їм лише гостинці висилала. А тепер, коли вони обоє на пенсії, я вирішила, що буду щомісяця їм висилати по 100 євро. Розумію, що це невеликі гроші, але вже ж краще, ніж нічого.
Оскільки батьки мої в переказах нічого не розуміють, то я гроші відправляла брату, а він мав поміняти на гривні по курсу (знову ж таки, щоб батьків не озадачувати обміном).
Так тривало рік – я відправляла гроші Сергію, а він відносив їх батькам. Ще й мене заспокоював, щоб я не хвилювалася – якщо ще щось буде треба, він додасть свої.
Але нещодавно я дізналася, що за рік батьки отримали від брата лише 4 тисячі гривень, в той час як за моїми скромними підрахунками я передала тисяч 40!
Я не могла повірити, що брат посмів так вчинити з рідними батьками. Тому набрала його, щоб він сам пояснив, що відбувається.
Сергій зрозумів, що я все знаю, тому викручуватися не став, і зізнався, що гроші були йому потрібні, тому він їх взяв. Щоправда, він уточнив, що ці гроші він позичив, і при першій кращій нагоді віддасть.
А ще, Сергій сказав, що це я у всьому винна, бо живу в Італії, жирую, в той час як вони ледве зводять кінці з кінцями.
– Добра сестра давно б допомогла брату, – заявив Сергій. – Але ти думаєш лише про себе.
Я не розумію, про що він? Ми давно дорослі люди, і кожен має думати сам про себе.
Колись давно я переїхала в Рим. Там знайшла чоловіка, за якого мені пощастило вийти заміж. У нас росте чудовий син. І так, в мене все добре, але я не вважаю, що винна щось брату і його сім’ї.
Як тільки я приїхала на нове місце, я кликала батьків до себе. Але вони завжди відмовлялися. Як би я не намагалася їх умовити, все було марно. Зрештою, я змирилася і перестала їх кликати в Італію, бо зрозуміла, що вони не готові кинути свою домівку і їхати в невідомість.
Я навіть не знаю, чи казати батькам правду, як негарно вчинив Сергій?
І що, взагалі, робити? Вимагати, щоб брат повернув мені ці гроші, чи подарувати їх йому, щоб не казав, що я жадібна?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.