Ми з дочкою і зятем живемо вже третій рік разом, вони взяли квартиру в кредит, але будинок ще будується. Поки ми живемо разом, я вважаю, ми маємо все робити. Весь цей час щоліта прошу зятя приїхати на дачу, трохи допомогти, чоловічі руки потрібні, а я одна. Коли вже зовсім несила, прошу сусіда, але постійно це робити теж незручно. А дрібні справи є весь час: там прибити, тут відпиляти, це полагодити.
Але зять приїжджати на дачу категорично відмовився, каже, що йому це не подобається.
– Займайтеся своєю дачею самі! – відповів мені зять.
Олег живе у мене на всьому готовому, а допомагати мені не вважає за потрібне. У мене велика трикімнатна квартира, в якій ми зараз четверо живемо: я, дочка з зятем і півторарічна онука. Я сама покликала до себе молодих, бо винаймати квартиру та платити іпотеку за умови, що дочка сидить у декреті, їм було б дуже складно.
Квартира велика, місця нам більш ніж достатньо, тим більше, я з травня по вересень, а то й довше, взагалі їду – практично живу на дачі. Приїжджаю до міста раз в два тижні – речі випрати, помитися, якісь справи зробити…
Дача ця дісталася мені від батьків – дача без зручностей, вода в бочці, туалет на вулиці. Кущі смородини, кілька старих яблунь та слив, невеликі грядочки. Все тут зроблено руками батька, тому, у мене навіть думки не виникає продати її чужим людям. Колись ми батькам допомагали, а тепер ми хочемо, щоб нам діти так само допомагали.
Та вони не хочуть, і це при тому, що я не насаджую там гектари картоплі, а так, по мінімуму. На своїй ділянці я вирощую квіти та зелень, посадила кілька грядок овочів, поставила невелику теплицю. Наприкінці літа роблю заготовки: варення, соління, маринади.
І все добре, тільки ось старий будинок без чоловічої руки занепадає. Якби зять бодай кілька разів за літо приїхав на дачу та допоміг, щось десь полагодив, підлатав! Але робити це Олег не хоче. Пояснює, що дуже втомлюється за тиждень на роботі, і у вихідні пертися в темряву на мою дачу в нього ніякого бажання немає.
Я б, може, й мовчала б, сама там якось потихеньку робила, що треба. Все ж таки зрозуміло, що молодим ці наші дачі нікуди не здалися, я сама така була. Але мені прикро! Як моєю допомогою – з квартирою, з дитиною, з грошима – вони користуються, ні від чого не відмовляються. А як мені допомогти треба – одразу ні. Я вважаю, що це неправильно!
За комуналку теж я плачу, щоправда, маю субсидію оформлену, але тим не менше! Жили б в іншому місці – платили б самі, а це зараз теж пристойні гроші… Продукти основні купую, молоді гроші економлять, іпотеку платять. І вдома працюю – і приготувати, і прибрати, дочка останнім часом з дитиною не встигає.
Днями ввечері розмова знову зайшла про дачу, я обережно натякнула зятю, що навесні, як сніг зійде, треба було б вибрати час, поїхати і викопати канаву – і знову отримала відповідь.
– Найміть, каже, когось!
Розумний такий! Я йому відповідаю – дай грошей, я найму! А він – а чому я маю давати грошей на ваші хобі? Ця дача – ваша витівка.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
