Мені 56 років, я жила сама у невеликому заміському будинку. Дітей у мене немає, я була заміжня, та ми з чоловіком давно розлучилися, у нього є зараз інша сім’я, діти, а я так і залишилася одна.
З родичів у мене є рідна сестра Стефанія і її донька Марина. Коли наших батьків не стало, ми з сестрою продали їхній будинок, город, а грошима поділилися. Сестра дуже хотіла жити в місті, тому придбала собі квартиру, а я купила невеликий будиночок за містом. Дім з часом я привела в порядок, і тепер він не дає спокою моїй сестрі.
Стефа вважає, що мені одній просто не потрібно такого великого будинку, його можна продати, я собі куплю однокімнатну квартиру, а решту грошей піде на покупку квартири для племінниці, яка надумала заміж виходити. Сестра тепер думає, як дитину житлом забезпечити, і вирішила, що найпростіше це буде зробити за мій рахунок.
Але в мене трохи інші плани. Нещодавно один чоловік зробив мені пропозицію і ми хочемо розписатися. Та сестра коли почула про такі мої плани, сильно pозгнівалася.
Два роки тому я занедужала, і сестра з племінницею навіть не запитали, може мені чогось треба. Тоді мене Михайло практично виходив, відтоді ми стали спілкуватися ближче, він дуже добрий і надійний.
Сестрі я відмовила, а вона сказала, що не пробачить мені цього. Я дуже вдячна Михайлу, який захистив мене від моєї рідні. Потім сестра наче на якийсь час заспокоїлася.
У Михайла є рідна донька, яка нещодавно розлучилася, у неї двоє дітей, і вони теж не мають свого житла. Ми вирішили, що свою квартиру Михайло доньці залишить, а сам до мене переїде.
Михайло вже пенсіонер, але ще працює, тому ми вирішили, що свою пенсію він буде віддавати доньці, а ми з ним на дві наші зарплати якось проживемо.
А днями у сестри був день народження, і Стефа запросила мене в гості, але без Михайла. І знову стала співати ту ж пісню, щоб я будинок продавала, бо племінниці жити ніде. У мене своїх дітей немає, то ж хто, як не рідна племінничка в старості догляне.
Мені довелося сестрі розповісти правду, що тепер у мене є родина, і ми намагатимемося якось самі собі дати раду. Що тут почалося – сестра сказала мені все, що про мене думає, і відтоді перестала зі мною спілкуватися. І племінниця, до речі теж.
Мені прикро, але це їхнє рішення. Може воно навіть і на краще, адже коли мені було скрутно, родички не спішили допомагати, а як спадок ділити, то згадали про мене.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
