Сергій у нас єдиний син. Тому ми з чоловіком намагалися дати йому все найкраще, що було в наших силах. Син закінчив університет, всі 5 років ми оплачували йому навчання, влаштувався на гарну роботу.
От лише з особистим життям у нього не складалося, а в 30 років він зустрів Тетяну і сказав, що буде одружуватися. Ми зраділи, ми з чоловіком навіть вже мали готову квартиру для сина.
Але майбутній невістці вона здалася замалою і Тетяна захотіла, щоб ми помінялися – їм віддали свою трикімнатну, а самі переїхали в їхню однокімнатну. Але ми не погодилися, з рідного дому переїжджати я не збиралася.
Наша відмова їй не сподобалася, і тоді вона запропонувала продати ту квартиру, а гроші вкласти в будівництво будинку, який будували її батьки.
Син погодився на цю пропозицію, хоча ми і були проти. Син став жити у сватів, але життя відразу якось не склалося. То жили разом, то розходилися. Він приходив до нас, на неї скаржився, ми підтримували його.
Тривало так кілька років. Незважаючи на такі стосунки сина з невісткою, у них народилася спільна дочка. З невісткою якось після всього цього не заладилося у нас, внучку майже не бачимо.
Протягом останніх трьох років і він раптом перестав до нас бігати, не знаємо як, але у них все налагодилося, а ми з чоловіком залишилися за бортом їх життя. І щоб я не робила зараз, він з нами, можна сказати, не спілкується зовсім, а невістка вже тим більше. Ми для них просто перестали існувати.
Днями у мене був ювілей, мені виповнилося 60 років. Але син не прийшов і навіть не зателефонував. Забути він не міг, адже завжди наперед питав мене, що мені подарувати.
Я впевнена, що його не пустила невістка. Настрій у мене зовсім зіпсувався, я ні про що, крім як про сина, думати не могла. Чоловік заспокоював мене, казав, що ми маємо радіти, що у сина все добре.
Усе, що зараз відбувається, не дає мені спокою – я не бачу ні сина, ні онуку. Дуже неприємно і прикро. Ми зовсім ні в чому не винні. Він приходив до нас сам, ми не налаштовували його проти дружини, просто підтримували. Не виганяти ж було рідного сина з дому!
Що робити? Як налагодити з ними стосунки? Я намагалася і вибачення просити, і дзвонити, але все марно. Таке враження, що нас немає зовсім для них.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.