Ми з чоловіком живемо в обласному центрі, а його мама, і обидві сестри живуть у маленькому містечку (райцентрі). Бачимося ми з родичками частенько, бо вони постійно щось просять у мого чоловіка.
Анатолій ні мамі, ні сестрам ніколи у проханнях не відмовляв, каже, що вважає своїм обов’язком їм допомагати. Хоча всі вони працюють, мають, нехай невеликі, але постійні зарплати.
Приїдуть вони до нас в гості і давай скаржитися на життя. Я простодушно не розуміла таких натяків, і то запропоную допомогу у пошуку роботи в нашому місті, то просто поспівчуваю. І все не розуміла, чому після моїх слів на мене так скривджено дивилися. А чоловік залишався з ними наодинці, витягував необхідну суму з гаманця, і настрій у них враз покращувався.
Якось приїхала до нас свекруха і почала розповідати, що їй терміново потрібно зробити ремонт у ванній кімнаті, а грошей немає. На все потрібно 30 тисяч гривень, і має оплатити ці витрати їй син, тобто, мій чоловік.
Звичайно, що Анатолій все оплатив, вийшло не 30 тисяч, а 50, але нехай. Потім посипалися прохання від сестер. Я перестала рахувати, скільки в місяць він витрачає на своїх родичок, бо суми були дуже великими. Про повернення не йшлося, чоловік допомагав їм просто так.
Я ще готова миритися з тим, що Анатолій допомагає мамі. Але сестри? Я ж неодноразово пропонувала їм допомогу. Могли б приїхати до нас, у перший час пожити у нашій квартирі, підшукати нормальну роботу, а там і сім’ю перетягнути.
Але їм простіше жити так. Зараз наближаються свята, навіть не знаю, що думати. В минулому році чоловік купив подарунки всім своїм племінникам і на свято Миколая, і на Новий рік, і на Різдво.
Я переконала чоловіка, що нам треба більшу квартиру, зараз ми живемо в двокімнатній, а взяли в кредит трикімнатну. Краще ми вже будемо щомісячні платежі сплачувати, ніж розкидатися грошима без толку.
А тут якраз сестра телефонує, каже, що їй треба нову сукню на корпоратив, вона вже й підходящий варіант знайшла – сукню за дві тисячі гривень. Леся була впевнена, що брат, як завжди, без зайвих слів оплатить їй покупку, але цього разу Анатолій відмовив, бо у нас справді немає зайвих грошей.
Сестра образилася, а на наступний день зателефонувала свекруха. І давай розповідати, що її донечці одягти нічого, доведеться йти на свято у старій сукні.
Ми все чемно вислухали, але грошей не дали. Нехай звикають. Кілька найближчих років ми будемо виплачувати кредит за свою квартиру.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
