Останні 20 років мої батьки зі мною не спілкувалися. Це мене дуже гнітило, та я не могла з ними налагодити стосунки, мама була проти, і батька так налаштувала.
А все через те, що я вийшла заміж не за того чоловіка. Мамі зять категорично не сподобався, і вона не тільки дала свого благословення на наш шлюб, але і перестала зі мною спілкуватися на довгих 20 років.
За цей час у нас з чоловіком двоє дітей народилося. Внуки виросли, а бабуся їх так і не бачила.
Ми не раз і телефонували їй, і просили про зустріч, але все дарма. Мама прямо сказала:
– З ним ти поріг моєї хати не переступиш!
Мій чоловік їм нічого поганого не зробив, але у мами були дві серйозні претензії до нього. Перша – Василь старший за мене на 18 років і є майже ровесником моєї мами.
Друга – через мене Василь пішов з сім’ї. Мама вважає це неприпустимим.
Так, коли ми з чоловіком познайомилися, він ще був одруженим, і виховував у шлюбі двох доньок. І так виходить, що я його з сім’ї забрала.
Моя мама переконана, що це – великий гріх, за який буде розплата.
У Василя з дружиною стосунки зовсім не ладналися. Він все чекав, щоб діти виросли, і тоді він пішов би так чи інакше.
Але зустріч зі мною просто прискорила цей процес. Василь розлучився з дружиною і зробив мені пропозицію.
Чи мучила мене совість? Так! Я вагалася, але погодилася, бо рано чи пізно Василь і так би пішов з родини.
Коли моя мама дізналася правду, вона зразу сказала, що проти нашого шлюбу.
Мені на той час було 35 років, Василю 53, а мамі 55.
Я дуже хотіла сім’ю, хотіла дітей, тому вирішила слухати не маму, а своє серце.
Так припинилося моє спілкування з батьками на довгих 20 років.
Днями не стало мого батька, і мені навіть ніхто про це не повідомив, хоч я у них єдина донька.
Про все я дізналася випадково від сусідки через 5 днів після похорону.
Поїхала я в село, думала, мама пробачить мене, а натомість знову почула те саме:
– В мене доньки немає! Мені досі перед людьми соромно за те, що ти зробила.
– Мамо, – кажу, – а що такого страшного я зробила, що за 20 років ти мене не пробачила? Ми з чоловіком щасливі, у нас чудові діти, для чого ворушити минуле?
Та мама навіть не збиралася змінювати свою думку.
– У мене немає доньки…
Ці слова вже кілька днів дзвенять мені у вухах.
Що робити? Як мені змінити думку мами?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
