У свої 43 роки Валентина вважала, що чоловік навряд чи вже зможе її чимось здивувати. Життя показало їй, що люди різними бувають. В молодості Валентина вийшла заміж. Чоловік спочатку приділяв їй увагу, але потім почав жити своїм життям і Валентина з ним розлучилася, так як не бачила свого майбутнього з цією людиною.
Після розлучення Валентина обґрунтовано вважала себе досвідченою і проникливою жінкою. Однак, практика показала, що вона помилялася.
З Дмитром вона познайомилася через інтернет, 47 років, двоє дітей-підлітків, які проживають з їх матір’ю, колишньою дружиною Дмитра, окремо, середній стабільний дохід. Валентині чоловік сподобався, житлом був забезпечений, роботу мав. До того ж виявилося, що у них багато спільних інтересів.
Після кількох місяців спілкування від чоловіка раптом надійшла пропозиція переїхати до нього. А потім і узаконити стосунки. Але з однією цікавою умовою.
Валентина, звичайно, була дещо розчарована відсутністю будь-яких традиційних дрібниць, які зазвичай супроводжують пропозицією руки і серця. Але ще більше її насторожила розмова про якісь умови. Зацікавившись, Валентина почала акуратно з’ясовувати подробиці.
Виявилося, умова чоловіка полягала в наступному. Протягом семи років Валентина повинна буде знаходитися в статусі співмешканки, доводячи свою придатність для спільного життя.
Виконувати жіночі обов’язки, прати, прибирати, готувати. А роботи було багато, так як Дмитро жив з своєю літньою мамою в великому заміському будинку, мав господарку і невелику земельну ділянку. Саме про виконання таких обов’язків йшла мова.
І якщо чоловіка все влаштує, якщо пара протягом цього часу буде життєздатною, тоді він урочисто поведе її в РАЦС за всіма правилами. З білою сукнею, весільними фото, квітами і кільцями на машинах.
– А тебе не бентежить, що мені тоді буде вже 50? – дивувалася такому повороту подій Валентина.
Але ще більше її непокоїла думка про те, що хороша не вона сама по собі, а якісь її функції, які можуть зробити життя чоловіка легшим і кращим.
І ще – що штампа в паспорті, про який вона, до речі, і не просила, доведеться усіма силами домагатися, день за днем витанцьовуючи перед чоловіком і його мамою з бубном. Це її зовсім не влаштовувало. Тому вона вирішила, що на цьому стосунки з Дмитром припиняються. Та й якщо добре подумати, то чи треба їй це заміжжя в 43 роки?
Чесно кажучи, я навіть не знаю, звідки такі ситуації беруться. Насилу можу уявити собі роботодавця, який запропонував би випробувальний термін протягом семи років. А після його закінчення пообіцяв би нагородити працівника подячною грамотою. А тут людині не соромно. Чудеса, та й годі. Добре, що Валентина вчасно все зрозуміла і зупинила.
Фото ілюстративне – hohmodrom.
