З своїм колишнім чоловіком Ліда щойно випадково зустрілася в магазині. Жінка з такою злістю гримнула вхідними дверима, що аж задзеленчали шибки. – У, як же я його ненавиджу! – вигукнула спересердя.
У всьому, що сталося в неї в житті, Ліда звинувачувала свого чоловіка. А починалося у них все дуже гарно! Оберемки квітів, цукерки, прогулянки під зорями – Ліда дивилася на свого морячка, і не могла намилуватися. Дмитро, якого називала не інакше як Митя, ходив у кількамісячні плавання. Ліда з радістю погодилася стати його дружиною, бо одразу відзначила, що за таким вона не пропаде. Тим більше, Дмитро був дуже вигідною партією: мав дві квартири, які залишилися йому у спадок від батьків та бабусі. Після весілля він одразу переоформив одне житло на дружину, а в бабусиному вони оселилися.
Після життя в однокімнатній малосімейці, Ліді здавалося, що вона як на світ народилася. Квартира, в яку її привів чоловік, здавалася Ліді хоромами.
Чоловік виправдав всі очікування Ліди, він і справді мав “жилку бізнесмена”. Через кілька років він купив ще одну квартиру, і на сімейній раді було вирішено оформити її на тещу. І завжди, повертаючись з рейсів, купував дружині дорогі подарунки. Ні в чому не відмовляв і двом синам, які народилися один за одним.
І саме в цей момент сталося неочікуване, від такого життя Ліда розквітла і почала робити непоправні помилки. Вона була красивою жінкою, за нею упадали чоловіки, і вона без докорів сумління почала відповідати їм взаємністю. “Нелегка доля дружини моряка…” – відповідала всім, хто запитував у неї про чоловіка. Коли останнього разу Дмитро приїхав у відпустку, Ліда не могла дочекатися, щоб чимшвидше спровадити чоловіка з дому. А той нічого не розуміючи, питав дружину:
– Ти чого така стала? – допитувався у неї Митя. – Як той сірник! Слухай, може, ти знову дитину носиш?
Тоді Ліді вдалося задурити голову чоловікові. Дмитро почав здогадуватися про зраду лише згодом, коли Ліда навіть по телефону не хотіла з ним говорити. Кілька куценьких фраз, ледь стримуване роздратування у голосі і швидке кидання слухавки, “бо дуже поспішає…” – хіба так має спілкуватися подружжя, яке не бачилося вже кілька місяців?
Тому Дмитро вирішив приїхати додому без попередження, інкогніто. Дружині про повернення нічого не казав, хоча вона, якщо чесно, і не цікавилася. У вікнах квартири не світилося, тож вийняв ключі і обережно (аби не збудити) спробував відчинити двері. “Замок поміняла, чи що?” – гарячково подумав і натиснув на дзвінок. Не дочекавшись, почав стукати у двері.
Шум почув сусід і лише співчутливо подивився на чоловіка. А Ліда тоді так і не ризикнула впустити Дмитра. Вона вже давненько прийняла до себе коханця і боялася навіть уявити, що може наробити її благовірний у такому стані. Дмитро ж, повоювавши біля замкнених дверей, підхопив валізи і подався в інший кінець міста – у квартиру, в якій він колись жив з батьками. Вона пустувала, бо останнім часом вони з Лідою збиралися робити в ній ремонт. Але і тут на Дмитра чекав сюрприз – виявилося, поки він “плавав”, Ліда продала його квартиру! І у ній живуть вже нові господарі! Ця звістка просто добила Дмитра, і він ледве дочекався ранку у друзів. Ненависть до колись коханої жінки тепер горіла всередині полум’ям.
***
Після цього у подружжя почався новий неприємний етап в житті. Дмитро написав заяву в міліцію і тим самим офіційно оголосив війну своїй дружині. Але Лідочка теж була не з боязливих. Програвши перший бій за квартиру, вона забрала дітей і переїхала в іншу – знову ж чоловікову. Незабаром відвезла хлопців до матері в малосімейку і з головою поринула в своє звичне життя.
Все починалося наново, щойно Дмитро повертався з чергового плавання. Якось він спробував зустрітися із дітьми, але не зміг – теща була непохитна, як скеля. Далі – гірше! У хід пішли діти і суди. Лідочка подала на розлучення і спробувала відсудити у чоловіка його ж квартиру, у якій жила. Дмитро ходив на всі судові засідання і завжди чемно відповідав, що розлучення він не дасть, “бо дуже любить свою дружину”. Коли ж Ліда спробувала розміняти житло, він подав новий позов: про позбавлення її материнських прав!
Поки вони воювали і розказували друзям, як ненавидять один одного, не стало Дмитрової тещі, і хлопці залишилися самі. Дмитро одразу забрав їх до своїх далеких родичів у село. Та так вони і залишилися там жити до повноліття. Забезпечував він їх повністю, тож Ліда не горіла великим бажанням забирати їх до себе. Зідзвонювалася із синами, дізнавалася, що все добре, і заспокоювалася. Дмитро одразу зрозумів, що цей факт можна використати на свою користь, і подав у суд. Тоді за маму заступилися сини.
***
Ліду розбудив настирливий дзвінок у двері. “Напевно, сусідка прийшла”, – подумала, і відчинила двері. На порозі стояв її колишній чоловік Дмитро.
– Лідо, давай просто поговоримо, – почав він. – Тобі не набридло ще воювати? Оце побачив тебе сьогодні і зрозумів, що я тобі вже давно пробачив.
Наскільки швидко вони почали ненавидіти один одного, настільки ж швидко згадали й про те, що колись у них була любов. Відтоді вони почали жити разом, бо обоє зрозуміли, що вже і так багато лиха наробили один одному.
Діти виросли, поступили в інститути і захотіли жити самостійно. Дмитро з Лідою довго не думали: повіддавали синам квартири, а самі перебралися в однокімнатну малосімеєчку. Чекати онуків. Хоч старість вони проведуть у спокої та щасті.
За матеріалами Юлія САВІНА «ДЕСЯТЬ ЛІТ СВАРИЛИСЯ-СУДИЛИСЯ, А ПОТІМ РАПТОВО ПОМИРИЛИСЯ»
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
