fbpx
Життєві історії
Для того, щоб купити квартиру моїй рідній сестрі, батьки взяли гроші в кредит. Мама навіть мені телефонувала, щоб я теж до квартири Світлани доклалася. Я сказала, що грошей у мене немає, адже ми з чоловіком самі орендуємо житло. Батьки мені ніколи не допомагають, бо в мене хороший чоловік

Останнім часом все частіше мені здається, що я, маючи досить таки велику родину, я залишаюся самотньою людиною, ні допомоги не маю, ні підтримки особливої від них я не бачу, хоча горнуся до них усією душею, адже це мої рідні люди та все виходить марно.

В сім’ї я старша за свою рідну сестру Світлану на 10 років і це зіграло зі мною, на жаль, дуже недобрий жарт по життю.

Коли я дивлюся на те, як мої рідні тато й мама спілкуються зі своєю молодшою ​​донькою, моєю рідною сестрою Світланою, і згадую їх ставлення до себе в її віці, мені стає дуже прикро з цього.

Розумію, що Світлана молодша за мене і вимагає більше турботи і уваги батьківської ніж я зараз, адже у мене трохи влаштоване життя, але все ж це завжди здавалося мені несправедливим. Таке відношення було з самого дитинства.

Справа в тому, що я народилася коли тато з мамою були молоді. Вони навчалися в інституті і не могли мені багато свого часу приділяти. Дуже гарно на той час моїх тата й маму виручала їх моя бабуся, яка практично повністю присвячувала весь свій час мені.

Коли я була ще маленькою дівчинкою, батьки займалися чим завгодно: навчанням, роботою, спілкуванням з друзями, відпочинком, але тільки не мною. Тато й мама просто продовжували жити своїм безтурботним життям, вони раділи кожному новому дню, були щасливими.

Моя молодша сестра Світлана народилася, коли мамі з татом було трохи більше 30-ти років. Вони багато про неї розмовляли і почали готуватися до її появи ще задовго до її появи на світ у нашій родині. Вона була у них пізньою дитиною, але вони були вже зрілі і дуже чекали цього батьківства.

Будучи 10-річною дівчинкою, я вже тоді була здивована зовсім різним ставленням до нас обох, адже батьки мали до моєї рідної сестри особливі почуття. Складається таке відчуття, що на мені вони вчилися бути батьками, а після народження другої дитини все це врахували і вирішили стати ідеальними мамою і татом і зробити свою доньку дуже щасливою людиною.

Мені ця якась така нерівність досі не дає спокійно спілкуватися з рідними мені людьми, адже всі розмови наших мами й тата закінчуються в основному розповідями про молодшу їх доньку, її успіхи, її життя, яка вона молодець і що потрібно подарувати їй на найближче свято.

Батьки щиро радіють, що в них є така донька і їх гордість, в яку вони вклали так багато сил.

Зараз мені 29 років, а сестрі моїй молодшій – 19. У мене є сім’я і двоє маленьких діток. Але, не дивлячись на це, вся увага та допомога наших батьків і досі належать лише Світлані. Вони допомагають їй з кожним кроком: з навчанням, покупками.

Тато й мама сестрі подарували машину і недавно купили хорошу квартиру. Я була здивована, коли дізналася, що для цього вони взяли кредит в банку.

Не дивлячись на те, що у моїй особистій сім’ї цього немає, у мами вистачило совісті запропонувати мені скластися разом з ними грошима для своєї рідної сестри. Коли я сказала, що у мене немає зайвих грошей, і запитала:

– А коли ви мені це подаруєте квартиру, адже я теж дитина ваша?

А мама мені на це відповіла:

– Ти самостійна в нас донька, усього в житті можеш досягнути сама, у тебе вже сім’я є, працьовитий чоловік, ти завжди справлялася сама з усім і ніколи в житті за стільки років не потребувала нашої підтримки, на відміну від своєї рідної сестри, якій самій важко впоратися з труднощами. А у неї ще не знати чи буде хороший чоловік, тому ми з батьком маємо забезпечити її, щоб і вона мала хороше майбутнє.

Незважаючи на те, що я така «самостійна», нам з чоловіком і дітьми доводиться жити на орендованій квартирі вже чимало часу, адже свого власного житла у нас немає. Ми намагаємося відкладати гроші на власне житло для себе, але сума, яку ми відклали, зовсім маленька, адже щомісяця ми ще й оренду платимо, і нам залишається розраховувати тільки на допомогу бабусі та рідних батьків мого чоловіка.

Та й часи зараз складні, багато грошей не відкладеш, адже ціни високі, а доходи вже давно менші.

Батьки у мене вже немолоді і незабаром їм самим може знадобитися допомога. Сестрі ні до кого, крім себе самої, немає діла, Світлана звикла лише до того, щоб допомагали їй і вона не збирається доглядати тата з мамою у старості, і не знаю, як вони, а я це вже зараз розумію.

Скажіть мені, будь ласка, як би ви вчинили в такій ситуації, змогли б пробачити і спокійно спілкуватися з батьком та матір’ю, допомагати їм в подальшому?

Мені іноді здається, що свекор зі свекрухою мої зробили для мене набагато більше, ніж мої рідні батьки, на жаль, вони щиро нас люблять, ставляться до мене, як до своєї рідної дитини і в усьому намагаються допомогти. До них я тягнуся з щирою душею, вони дійсно нам рідні люди, рідніші за найрідніших людей.

Як мені ставитися до своїх батьків, коли вони зовсім не цікавляться моїм життям?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page