fbpx
Життєві історії
Для нас стало несподіванкою, коли у сорок сім років мама оголосила нам, що виходить заміж. Сенсу цього дійства ми з братом не розуміли, але переконувати маму не стали

Наш батько пішов від мами відразу після мого народження, і ми його більше не бачили і не чули. Мама на аліменти не подавала, тому що казала, що їй від цього нічого не потрібно. Не знаю, як би ми жили, якби не допомога бабусь з обох сторін і дідуся.

Після розлучення батьків бабуся з боку батька продовжила з нами спілкуватися, тобто зі мною та братом. В свій час бабусі домовилися, що одна свою двійку у спадок залишає мені, а друга братові. Оформляли квартири одразу на нас, щоб потім не було зайвих питань.

Для нас стало несподіванкою, коли у сорок сім років мама оголосила нам, що виходить заміж. Сенсу цього дійства ми з братом не розуміли. Але переконувати маму не стали. Зрештою, це її життя, вона вже доросла людина. Хоча її наречений нам не дуже сподобався.

Обранець мами на два роки молодший за неї. Двічі розлучений, троє дітей і віра в те, що він ось-ось досягне успіху в бізнесі. Мама біля нього просто цвіла і співала, вона вірила в майбутній успіх свого чоловіка. Жити вони пішли до нього на квартиру, хоча в нього одна кімната, а у мами дві.

Мамина квартира почала здаватися, приносячи дохід. Мама ще теж працювала, а ось її обранець все будував свій бізнес. Крім мами, в нього не вірив ніхто. Ми пробували мамі це пояснити, але вона тільки ображалася, що ми не радіємо їхньому щастю.

Два роки, що вони були одружені, нічого не змінювалося. Але нещодавно мама заявила, що ось уже скоро стартує бізнес, який так довго виношується її чоловіком. Але це потребує початкових фінансових вливань, причому суттєвих. І тому вона вирішила продати свою квартиру та вкласти гроші у справу чоловіка.

Тут ми з братом не змогли залишитися осторонь. Це вже було через край. З мамою почали розмовляти, що це дуже недалекоглядний вчинок.

– Квартира – це твоє єдине житло. Зараз ти її продаш, а трапиться що, ти куди підеш жити?

– Як куди? Я у чоловіка живу, у нього й залишусь, – не розуміла мама, куди я хилю.

Ми довго переконували її ще раз подумати, не поспішати і не розкидатися квартирами. Мама в підсумку нам пояснила, що її квартира нас взагалі не стосується.

– Ви свою спадщину від бабусь вже отримали, а що я робитиму зі своєю власністю, це моя справа.

Мама зі мною та братом тепер майже не спілкується. Квартиру вона наразі не продала, але мешканців уже виселили. Що робити, ми не знаємо.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page