Майже десять років ми були одружені з Мариною. Потім так сталося, що ми розійшлися. Розійшлися не з моєї ініціативи. Розлучення, захотіла Марина, бо вона знайшла мені заміну.
Я іноді навіть замислювався, навіщо ми взагалі одружилися. Я не можу сказати, що у мене до неї були сильні почуття. Це більше було схоже просто на закоханість, яка дуже швидко пройшла. Ми виявилися абсолютно різними. У нас різні погляди на життя, різні інтереси.
Марина завжди була схиблена на матеріальних благах. Їй завжди все було мало. Я не можу сказати, що мало заробляв. Була своя квартира, машина. Могли дозволити собі з’їздити у відпустку до моря.
Але цього всього їй було мало. Вона ставила завжди мені в приклад, мого однокурсника Олександра. Мовляв, тільки подивися як він живе. І квартира є, і заміський будинок і відпочиває він, на островах на березі океану, не те що ми.
Я завжди їй говорив, що заздрість це погане почуття, задовольняйся тим, що у тебе є. У інших і цього немає. Але вона завжди сміялася над моїми словами. І ніколи не знала, то таке жити в нужді. Її батьки завжди їй все дозволяли. Батько займав посаду, мати просто сиділа вдома.
Марина сама також не звикла працювати, хоч і мала освіту. Я її особливо не змушував, але і вона сама не мала такого бажання, вважаючи що її робота, стежити за собою і ходити по магазинах.
Спілкувалася вона з такими ж подружками як і вона сама. І дуже часто, збираючись всі разом, вони починали обговорювати чоловіків. І постійно всі їхні розмови зводилися до мого однокурсника Олександра. Їм було не зрозуміло, чому він досі не одружений. Маючи все, він не поспішав заводити сім’ю.
Кожна таємно зітхала про нього. Крім того що він був заможним чоловіком, так ще й красень за зовнішнім виглядом. На скільки я знаю, Саша не збирався поки одружуватися. Йому і так було не погано. Він дозволяв якій-небудь дівчині пожити у себе з місяць, а потім просто виставляв її геть за непотрібністю.
Я не можу сказати, що ми з ним дружили, але відносини між нами були цілком приятельські. Як то на одному заході, де я був присутній зі своєю дружиною, був також і Олександр. Моя Марина не зводила з нього очей, прожужжала мені всі вуха, як він одягнений і як добре тримається.
Я навіть не помітив, як вони вийшли на вулицю спілкуватися. А через якийсь час Олександр подзвонив і сказав мені: – Вибач, але так вийшло. Сам не знаю як так сталося. Просто не хочу тобі брехати, та й щоб ти дізнався це від кого то. Н ось так вийшло.
Я, якщо чесно, навіть зітхнув з полегшенням. Сказав йому, щоб він не переживав з цього приводу. Мені така дружина, не потрібна. Марина навіть не спромоглася мені все розповісти. Вона просто не дзвонила і не приїжджала. Вирішила, що життя її вдалося і вона стане приводом для заздрості своїх подруг, що змогла обкрутити такого красеня. Наївна.
Вже через тиждень, вона набридла Олександру і він її вигнав. Марина хотіла повернутися до мене, але мені це вже було не потрібно. Я познайомився з простою дівчиною з маленького містечка, у якої було значно менше претензій до життя.
Фото ілюстративне – vechorka.
