fbpx
Життєві історії
Для мене все життя слово “мачуха” було таким недобрим, навіть неприємним. А потім я прочитала газету і познайомилася з чоловіком. Сергій вже був розлучений, в нього була донька, а я вже була немолодою і добре знала, що дітей в мене не буде. Тому, коли Сергій покликав мене заміж, я швидко залишила квартиру в місті і поїхала до нього в село. Я стала мачухою, щасливою мачухою, але тоді я ще не знала, що пошкодую про це

Досить часто в житті слово «мачуха» сприймається, як щось дуже негативне, навіть в казках, не знаю жодної людини, яка б сприймала його позитивно. Я в дитинстві читала «Попелюшку», дивилася фільм і просто ненавиділа ту нехорошу мачуху, навіть не підозрюючи, що таке «звання» буде і у мене і я нестиму його все своє життя.

Тільки ось вийшло все навпаки: це я займалася всім господарством, старалася для всіх і всюди, навіть сама чорною роботою не цуралася, а мене зрадили, просто забули, використавши мою працю та мої старання!

Я все життя пам’ятатиму про це.

В юності я дізналася, що дітей мати не можу, тут я пропущу подробиці через що саме, адже зараз вже це не важливо. Можливо, тому я ніяк не могла вийти заміж: перед чоловіками, з якими зустрічалася, я нічого не приховувала, а говорила правду відразу. Можливо, й тому, зі мною зустрічалися, але пропозиції мені ніхто не робив. Я була зручна жінка. Але до 30 роківякось так сумно було в мене на душі: у всіх подруг родини, чоловіки, діти, а я самотня і вже давно немолода.

Тоді я вирішила познайомитися по оголошенню в газеті: тоді ще не було інтернету, і я вирішила знайти своє щастя таким чином.

Це мав бути серйозний та відповідальний чоловік, який готовий до одруження. Я зголом знайшла такого, причому вже з дитиною: самотній батько, живе в своєму будинку в передмісті, в селі, має доньку півтора року, мати їх залишила і поїхала кудись далеко жити своїм життям.

Ми з Сергієм, так звали цього чоловіка, стали листуватися, а потім зустрілися у нас в місті, він з донькою приїхав до мене. Малятко таке миле, прямо дзвіночок, волоссячко світленькі, очі блакитні, схоже на маленького янгола. Я скоріше в неї відразу закохалася, ніж в цього чоловіка Сергія.

Ну що, вирішили ми жити разом. Моя мама плакала, коли відпускала – куди ж ти, міська, в село поїдеш, та ще й дитя на себе береш чуже, може, ще знайдеш в місті своє щастя?! Зрозумій, дитино, чужа дитина – це дуже непросто, це тягар, і ніхто не знає, як вона ставитиметься до тебе, коли виросте і все зрозуміє.

Але я вже чітко для себе вирішила – у мене є сім’я! Виявилося, що мати дівчинки їх залишила, поїхала до якогось чоловіка з великого кохання, який її з дитиною не брав. Вона навіть ніколи нам не дзвонила і не писала нічого, їй було все одно!

Через рік я вийшла заміж за Сергія, дівчинка мене мамою стала називати, я дуже добре ставилася до неї, в усьому догоджала, піклувалася про неї.

Я навчилася робити все: городи полоти, картоплю копати, за курми і свинями доглядати. Чоловік працював, а я господарством та донькою своєю займалася.

В цій дівченці я душі не чула і з рук її не знімала, поки вона маленька була, весь час я її рахувала своєю рідною донечкою.

Обожнювала її гпрно наряджати – собі зайвого з одягу не куплю, але їй сукню мереживне на свято завжди куплю. Увечері чоловік з роботи приходить, я йому швидко щось на стіл і до доньки біжу, казку на ніч читати.

За весь цей час я вже добре знала, що вона любить їсти, готувала їй смачненьке, ночами сиділа біля неї, коли вона хворіла, навіть якщо вона просто чхне – я вже починала хвилюватися.

Коли Марічка в школу пішла, всі вчителі там просто в подиві бкли, дивувалися, як вона добре вже підготовлена до навчання: майже побіжно читає і вміє гарно рахувати. Ласкава була дівчинка, розумна, тільки ось років в 14 стала псуватися – спочатку не слухаласямене, під ніч приходила.

Звичайно ж, вона знала, що я їй мачуха, адже в селі живемо! Ось саме з 14 років вона стала мені це пригадувати – якщо я робила їй зауваження за непослух, то вона мені відповідає: «Ти не мати мені, не маєш права мене повчати!». Я заплачу, вона мене обіймає, вибачається, в щічки цілує.

По селу сві люди говорили, що дочка вся в рідну матір пішла – і зовні схожа ставати, і вперта така ж, волелюбна. Я навіть ревнувала, щиро зізнаюся, слухаючи такі розмови.

А потім в інтернеті дочку знайшла її бабуся по матері. Почала писати їй, що хотіла б бачити внучку, вона вже зовсім стара. А потім до листування приєдналася і рідна мати – мовляв, вибач-пробач, дочка дорога, винувата я перед тобою, приїжджай до мене.

У неї, як я потім дізналася, квартира двокімнатна в великому місті, у чоловіка машина є непогана, і все у них в шоколаді. Дочка притихла, стала якось мене цуратися, косо дивитися, докоряти в усьому, нічого їй не подобається в мені. Я відчувала – ой не до добра це! Марічка перестала бути зі мною ласкавою, навіть якщо я плачу – не обійме!

А два роки тому вона поїхала – до неї, цієї матусі, зозулі цієї. Має право це робити – повнолітня вже. Я так плакала, просила залишитися, пропонувала в місті жити зі своєю бабусею (моєю мамою), хоч і не рідною їй, але все ж!

Дочка ні в яку, просто зібрала речі і поїхала до своєї матері жити. Спочатку телефонувала мені, хоча й зовсім не часто, тепер перестала. Дзвоню я – вона рідко відповість, тільки на свята піднімає трубку і взаємно вітає без якоїсь ніжності в голосі.

У соціальній мережі бачу на її фото, як вони там разом відпочивають, або щось святкують: там вона з мамою в обнімку – то вдома, то в місті гуляють, то за святковим столом. Як кращі подружки! А вона до мене на сторінку і не заходить навіть! Не цікава я їй зовсім.

Ось, залишила вона мене, тепер і знати не хоче зовсім, а я стільки для неї зробила, найкращі роки свого життя віддала їй! Живу я з чоловіком, який весь час проводить з сусідами з вечора до ранку там гуляють – йому все одно.

Напевно, я його десь упустила через свою віддану таку любові до дочки, робила для нього все машинально – погодую, сорочки поглажу, та й добре – а в іншому він сам розбереться! Ось і почав він вести такий спосіб життя, а мені було все одно – прийде додому і відіспиться!

А він зовсім так постарів, змінився дуже, посивів, до всього став байдужим, я тільки зараз це помітила. І так мені зараз сумно кожен день. Як ось так – все життя віддати, по суті, чужій дитині, а вона мене ось так просто зрадила, відмовилася від мене! Як це пережити?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – ivanovo.

You cannot copy content of this page