Без рубрики
“Для мене Еверест – відпустка”: розповідь першого львів’янина, який підкорив найвищу вершину світу

Роман Городечний – ставши першим львів’янином, який підкорив найвищу вершину світу, одразу ж потрапив у надзвичайні новини: через гірську хворобу разом з товаришем опинився у крижаній пастці на висоті 6 400 м.

Рятувальна операція за участі гелікоптера завершилася успішно. І, повернувшись до рідного Львова, відважний альпініст розповів про свої пригоди кореспонденту Гал-інфо.

Романе, чи часто під час подорожі ставили собі питання «Для чого мені Еверест»? Все-таки, сім’я та рідні за Вас хвилювалися…

Моя дружина – людина справи. В будь-якій ситуації вона, як і я, не панікує, а шукає вирішення. Та й, враховуючи попередні сходження, вона усвідомила, що я завжди повертаюсь додому цілим і неушкодженим. Не буду кривити душею: класно робити щось небанальне, що викликає в людей цікавість і захоплення. Я чітко розумів, що для мене Еверест – відпустка. Зараз дивлюсь на свою роботу по-іншому, гори стали моїм способом перезавантаження. Та кількість проблем, яка накопичилась одразу по приїзду, дуже давить. Значно легше було після спуску, коли в перші дні після повернення до цивілізованого життя відчував справжній кайф. Навчитись цінувати життя – ось основний висновок, який треба зробити рано чи пізно в житті.

Чи залишилось бажання колись повернутись на Еверест?

Так, можливо, колись ще піднімусь на Еверест, але вже зі сторони Тибету. Також в голові сидить нав’язлива думка: зробити підйом у гори для львів’ян, хоча б до базового табору. Це – висота у понад п’ять тисяч метрів. Покажу друзям, які часто запитують, що ж таке альпінізм, всі переваги і недоліки. Можливо, хтось і на Кала-Патхар (5643м) підніметься. Спробую себе в ролі гіда (сміється). Зробимо усім форму, постараємося згуртувати усіх в один дружній і веселий колектив. Плануємо вже у наступний сезон, тобто, восени, це здійснити.

Ваша любов до гір передається тим, хто спілкується з Вами?

Це – справжній наpкотик. Сподіваюсь передати любов до гір усім, не лише найближчим знайомим. У планах є цікавий проект «Перевірений в горах», на який мене підбивають після експедиції. Запланувати сходження на Говерлу всім тим чиновникам, які перебувають при владі. У горах все стає видно дуже чітко: нещирість, підлість, гнилість та будь-які інші негативні якості як на долоні.

Скільки людей піднімалися на Еверест одночасно з Вами?

Загалом видали 361 дозвіл на сходження. Варто уточнити, що дозвіл – лише папірець, за який людина платить значну суму грошей. На ділі ж ніхто нічого не підписує.

У Вас в соціальних мережах часто з’являлися фото з підготовки до сходження. Чи задоволені фізичною формою, у якій підійшли до підкорення Евересту?

Безумовно, задоволений. У підготовці до цієї події минуло більше, ніж 6 останніх місяців. Проте, якби я піднімався знову, то, мабуть, збільшив би час підготовки до року: на великих висотах фізична форма грає величезну роль. Спробуй без належної підготовки просунутись хоча б на півметра на сходинці Хілларі (13-метрова вертикальна глиба з льоду і снігу на шляху з південної на головну вершину – авт.). На ній власне і сталась подія, про яку вже писали – смеpть нашого шерпа (місцевий провідник, – ред.). Досвідчена людина, котра вже 6 (!) разів побувала на Евересті, дозволила собі секундну розконцентрацію. Для підйому на цих сходинках використовують страховочні канати і з кожним роком їх там стає все більше. Впевнений майже на 100%, що шерп просто обрав страховку, котра вже вийшла з ладу.

Наскільки складно для людської психіки впоратися з тиском гір?

Багато рішень, які ти приймаєш на Евересті, повинні бути максимально логічними. Головне – не піддаватись панічному страху і паніці. Людське спілкування – найкращий засіб. Ми з Дмитром Семеренком (учасник експедиції з Дніпра –авт.) всю дорогу жартували одне з одного. Чим вище підіймались, тим чорніший ставав гумор: ближче до вершини уже говорили «хочеш дійти – то йди нормально, а тіло я тягнути не буду». При спуску уже трапилася історія з китайцем. Практично витягнули людину з того світу. На момент, коли ми знайшли його, шерп просто втік від нього. Мусили постійно заставляти китайця йти, бо кожні п’ять хвилин він зупинявся зі словами «I cann’t go». Потім він писав мені та Дмитрові і дякував. Запрошував нас до Шанхаю, каже, хоче познайомити нас зі своєю родиною.

Хто організовував такий складний процес як підбір команди шерпів та спорядження?

Все організовували через компанію, один з власників якої підкорив усі восьмитисячники планети. Дуже приємна людина в спілкуванні, котра, що не менш важливо, адекватно сприймає критику і побажання. Ми змогли вказати свої побажання щодо шерпів, обладнання, їжі та інших дрібниць, які на тій висоті стають визначальними.

Кажуть, вибір шерпа – тепер це своєрідна лотерея.

Образ того шерпа, який готовий був робити все для клієнта, уже в минулому. Сьогодні вони розглядають кожен підйом як спосіб заробити. У Непалі шерпи – шановані і небідні люди. За два сезони, а саме осінь і весна, коли відбуваються сходження, вони можуть заробити, щоб прогодувати сім’ю цілий рік та стати місцевим підприємцем. Інститут шерпів значно ослаб, вони стали в рази гіршими професіоналами. Моєму було 22 роки і перед сходженням довелося всіма доступними методами пояснити, що від мене він нікуди не відходитиме, якщо хоче отримати бонус. Бонус – прописана в угоді сума між 1000 і 1500 доларів, яка виплачується при вдалому сходженні клієнта. Тепер отримання шерпа – лотерея: можеш натрапити на хорошого, а можеш на абсолютно не підготовленого. Була історія, що через шерпів ми ледь не замерзли. Вже при спуску були проблеми з палаткою. Вони десь не додивилися та не закрили її щільно, тому вночі там була справжня кучугура. На тій висоті (7900 м) спати доводилося з балоном. На диво, це виявилося досить просто, тільки спочатку трохи незвично. Проте, завдяки йому немає головного болю від розрідженого високогірного повітря. Ще один плюс – тепло: з балоном вже на дещо меншій висоті (7200м) я зміг заснути у спальнику лише у термобілизні.

Які думки лізли в голову там, майже не небі…

Емоції переповнювали. Перше, про що подумав, коли піднявся: «Я це зробив». Відчув, що не даремно вклав стільки зусиль у підготовку до сходження та й півтора місяці в горах нарешті завершилися. Висота – це моє захоплення, але, коли розумієш, що вже настільки довго не вдавалося нормально ні помитися, ні поїсти, то думка про повернення ще й як гріє душу. Тепер розумію, що, якби не вдалося піднятися, я би сам себе загнав у депресію.

Читайте також: ФОТОГРАФУЙТЕ ОБЕРЕЖНО: НОВІ ПРАВИЛА В ЄВРОСОЮЗІ

Можливо, це надто гучно сказано. Пройшло б кілька днів і Ви б охололи…

Декілька днів по приїзду був би сам не свій. На випадок такого повороту подій мав роботу з психологом, адже гори горами, а здорова психіка – теж важливо. От Іра (Ірина Галай – перша українка на Евересті – Авт.) не змогла виконати поставлене завдання – безкисневе сходження на другу за висотою гору Лхоцзе, то ми її ледь відмовили не робити другу спробу. Вона досягнула найвищої точки без кисню 8300 метрів, проте не змогла підкорити вершину. Після спуску до мене дзвонив батько Іри і просив зробити все можливе, вмовити її відмовитись від ще однієї спроби. Не плекайте надмірних амбіцій. Легендарний альпініст Сергій Бершов якось сказав, що гори будуть стояти ще тисячі років, а життя значно коротше і не варто робити його ще коротшим. Він – розумний альпініст. Що ж до Іри, то на неї тиснуло ще одне: одночасно з нею на Лхоцзе підіймався росіянин Рустем Аміров. Він це робив без будь-якої допомоги та ще й «накрутивши» себе. Він планував піднятись на Еверест, але просто віддав гроші шахраям. Його підкосила гірська хвороба, а Іра не встигла допомогти зі спуском. Можливо, десь винить себе частково в цьому. Вважаю, у смеpті Рустема, як би це банально не звучало, ніхто не винен. Він пішов сам, не будучи до кінця підготовленим. Гори, на жаль, цього не пробачають.

Перед стартом сходження на Еверест команда українських альпіністів прилетіла в Луклу, де аеропорт є одним з найнебезпечніших в світі. Чи додав цей політ адреналіну?

Вже втретє побував у ньому. Якщо брати еталон безпечності аеропортів, то там ніби робили все навпаки (сміється). З безпеки там хіба що ритуали місцевих, які приносять в жертву тварин. Безпечніший, але, водночас, і дорожчий варіант – летіти туди гелікоптером. Тому, повернення можна назвати більш безпечним, адже гелікоптер, що забрав нас з гори, доставив нас аж у Катманду. Що ж до підйому, то розпочався він без особливих пригод. Трохи більше тижня зайняв перехід з Лукли до базового табору на висоті 5300 метрів. Вдалось трохи акліматизуватися. До прикладу, ті, що йдуть з Тибету, вже на першому таборі, що знаходиться на все тій же висоті 5300, сплять з балонами. То вже варіант, де треба докладати менше зусиль, такий собі «бізнес-клас» у підйомі на Еверест.

За статистикою, більшість нещасних випадків та й взагалі всяких інцидентів трапляється при спуску?

Коли Тарас Поздній спустився до табору, його надзвичайно сильно всього трусило і він сказав, що майже нічого не бачить. Ще на самій вершині вдалось прийняти єдине правильне рішення – спускатися. Якби це зробили трохи пізніше, могли потрапити у середину снігової бурі. Навіть за той короткий відрізок часу вдалось нереально зарядитись енергією: краєвиди просто неймовірні. При тій температурі (-40 за Цельсієм) ти буквально відчуваєш, як тануть сили. Так, якби пробули хвилин на 10 довше, можливо нічого, не сталося б, адже повертались все одно всліпу, лише використовуючи канати. До них чіпляєшся як тролейбус – під’єднався і поїхав (сміється).

Далі при спуску відбувались події, про які вже відомо з різних джерел. Як вам далося рішення ночувати на висоті 7900?

У нас і вибору не було особливого. Розумів, що Тарас не може нормально звідти спуститися. Дмитро ж у таборі на 7900 метрах лише перевзувся і чимшвидше спустився вниз. Я ж залишився разом з Тарасом і розпочав пригадувати невеселі статті з інтернету, де казали, що після такої перевтоми ночівля на настільки великій висоті загрожує чи то інсультом, чи то інфарктом. Та все минулося. Коли Дмитро спустився в базовий табір, нам вдалося зв’язатися зі страховою та викликати гелікоптер. Тарасу ж довелося ще зранку вколоти дексаметазон (речовина, яка стимулює діяльність всього організму-авт.), ще й в збільшеній дозі, щоб повернути ясність думок і дій. В цілому ж, якщо говорити про гірську хворобу, то це більше стосується психіки. Не дарма ж вона б’є у місце, яке є найбільш слабким у людини. Спуск видавався важким ще й через зір Тараса, плюс страхова не одразу хотіла відправляти гелікоптер. Та там є особливості: евакуювати вони можуть з висоти не більше 7100 метрів, та й після 17:30 вони не літають, бо стає небезпечно.

Що далі у планах після підйому на найвищу гору світу?

Будемо спускатися нижче, до другої за висотою вершини. К2 або Чогорі є значно небезпечнішою у плані сходження, смеpтність там є вищою. Якщо вдаватися у статистику, то це приблизно троє з десяти людей, для яких гора стає останнім пристанищем. Розумієте, альпінізм – по-перше, хвороба, по-друге, сукупність факторів, які можуть мінімізувати ризик. Фізична підготовка, хороше спорядження та команда допоможуть тобі стати тим, хто не тільки підкорив вершину, а й повернувся додому живим.

Яке воно життя після спуску з топ-вершини світу? Роман Городечний тепер дуже і дуже популярний.

В Фейсбуці стільки заявок в друзі, що не знаю, що з ними я маю зробити. Вже у Катманду, коли нас туди доставили, був цілий почет: п’ять представників фірми та почесний консул України в Непалі. Ввечері зайшов у інтернет і сам собі здивувався: раніше не писав жодного поста довше двох рядків, а тут цілий роман вийшов (сміється). Ще у мене є такий собі щоденник подорожі, нікому про це не говорив ще. Кожного дня на телефон записував свої враження, тепер є думка це все перенести на папір. Скільки б не піднімався у гори, досі залишаються декілька кайфових для мене моментів. По-перше, залізти у спальник після довгого переходу з розумінням, що завтра не треба зранку просинатися швидко. По-друге, спуск в цивілізацію після перебування в горах. Я отримав те, за чим я поїхав: стрес, перезавантаження та мегапозитив. Тепер треба акліматизовуватись у щоденній львівській рутині.

Розмовляв Богдан Пастернак

Related Post

facebook