– Дівчино, а у вас немає старшої сестри? – Олексій не йшов до мене, а біг. Ми з ним не бачилися 25 років.
– Олексію, припини, це я, хіба не бачиш? – кажу і сміюся, бо знаю, що Олексій завжди любив і вмів жартувати.
– Не знаю, не знаю, тій Марті, яку я знаю, зараз мало б бути 45 років, а переді мною стоїть дівчина, якій від сили даш 30, – обійняв мене мій друг дитинства.
– Дякую, Олексію, ти завжди вмів робити компліменти, – зашарілася я.
Олексій був дуже радий мене бачити, та й і я неабияк зраділа нашій випадковій зустрічі. Нас з ним багато чого пов’язує, ми жили по сусідству і все дитинство провели разом.
А в юності я навіть закохалася в Олексія, але не могла йому в цьому зізнатися. Ми з ним були дуже хороші друзі, і я боялася, що коли скажу йому про свої почуття, то зіпсую нашу дружбу.
Після школи Олексій поїхав в місто вчитися, додому приїжджав все рідше, а потім взагалі – привіз дівчину і сказав, що це його наречена.
Я себе не видала, привітала друга, але як же мені було боляче. Саме тоді я і зрозуміла, що це була не симпатія, а справжня любов – перша, чиста, сильна. Але мені залишалося лише переплакати в подушку і відпустити коханого.
На весілля до них я не пішла, хоча мене і кликали, та я не мала сил на це дивитися.
Після цього наші з Олексієм дороги розійшлися. Я теж поїхала з села у місто робити кар’єру, додому теж рідко стала приїжджати, тому так і вийшло, що ми з Олексієм не бачилися 25 років.
– Марто, я дуже радий тебе бачити, але зараз мені потрібно бігти, в мене робота, і на мене вже чекає клієнт. Але я запрошую тебе після роботи в ресторан – посидимо, поговоримо, дитинство згадаємо, – раптом запропонував Олексій і дав мені візитку, на якій був його номер телефону. Він там дописав адресу ресторану, і ми розійшлися.
Після цієї випадкової зустрічі у мене серце з грудей вистрибувало, я вже не могла дочекатися вечора.
“На що ти сподіваєшся? Він одружений, у нього швидше за все вже дорослі діти. Не те що ти – самотня і одинока” – вела я з собою внутрішній діалог.
Я розуміла, що мені нема на що сподіватися, але знехтувати можливістю поспілкуватися з людиною, яка мені є такою близькою і дорогою не зважаючи ні на що, я не могла.
В ресторані ми добре посиділи, навіть не помітили, як минуло 5 годин. Олексій мені розповів, що він розлучився з дружиною. Двох своїх дорослих донечок він підтримує, спілкується з ними, але вони живуть окремо. Він теж живе окремо, купив собі однокімнатну квартиру.
Не знаю чому, але в мене в душі зажевріла надія. Я зрозуміла, що це мій шанс, адже так і не змогла нікого собі знайти, всіх завжди з Олексієм порівнювала.
Коли Олексій почув, що я незаміжня, він відразу ж призначив нам ще одну зустріч. А потім була ще одна, і ще одна…
Олексій довго не тягнув і вже через два місяці запропонував нам жити разом. Оскільки в нього однокімнатна квартира, а в мене двокімнатна, то ми вирішили, що будемо жити у мене.
Я почувалася щасливою, будувала в планах наше спільне майбутнє, ще навіть думала, що у нас з Олексієм буде спільна дитина.
– Які діти? Нам уже пізно, – сказав Олексій.
Йому добре говорити, у нього є продовження на цій землі, а у мене нема. Та Олексій мені легко натякнув, що я сама винна, і що якщо я хотіла дітей, то треба було про це швидше думати.
Та це не всі сюрпризи, які на мене чекали. Старша донька Олексія як почула, що батькова квартира звільняється, вирішила туди переїхати з своїм нареченим.
Олексій не бачив проблеми – чого квартирі пустувати? Тому віддав ключі доньці.
Я ж сподівалася, що цю квартиру він буде здавати і гроші від оренди підуть в наш спільний бюджет. Але чоловік вирішив по-іншому.
Олексій непогано заробляє, але значну частину зарплати він витрачає на своїх доньок, які не соромляться в тата навіть найновіший айфон попросити. Багато грошей у нього йде на обслуговування авто, і виходить так, що ми живемо в моїй квартирі і за мій рахунок, бо я і за комуналку сама плачу, і продукти додому лише я купую.
Не скаржуся, Олексій добре до мене ставиться, пилинки з мене здуває, інколи квіти приносить, але основна частина його уваги і ресурсів направлена на колишню родину.
А днями Олексій мені запропонував узаконити наші стосунки, тобто розписатися.
Я сказала, що мені треба подумати, а він образився. Не розумію чому, я ж просто намагалася бути чесною і з ним, і з собою, бо і справді не розумію, що зміниться для мене в кращу сторону після того як я погоджуся? То чи варто мені виходити заміж?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
