Десять років назад я вийшла заміж за Павла. Чоловік був з багатодітної родини, його мати виховувала чотирьох дітей – двох синів і двох доньок. В такій сім’ї чоловік виріс люблячим і турботливим. Одним словом, з чоловіком мені пощастило. Але ось з свекрухою – не дуже. Ніна Володимирівна виявилася дуже владною жінкою. Я розумію, щоб довести чотирьох дітей до пуття, потрібно мати сильний, вольовий характер.
Діти вже давно виросли, а свекруха і далі намагається контролювати життя не лише кожного з них, а й життя своїх невісток і зятів. Така вже вона жінка. Але останнім часом Ніна Володимирівна трохи занедужала, їй стає все важче самій піклуватися про себе, тому вона, маючи чотирьох дітей, чомусь вирішила, що саме я повинна піклуватися про неї.
Дві її доньки давно виїхали на роботу в Італію, тому не можуть її доглядати. А з іншою невісткою у неї зовсім не склалися відносини, то ж крім мене, доглянути Ніну Володимирівну нікому.
Зі мною свекруха ніколи не мала непорозумінь. Я не сперечалася з нею, мною можна командувати. Вона навіть перестала чіплятися до мене з будь-якого приводу. Тому що прекрасно розуміла, що якщо я відмовлюся бути з нею, то більше ніхто не захоче. То ж на деякий час свекруха причаїлася і трохи змінилася.
Але свекруха не завжди була такою. Коли вона була молодшою, вона була гордою і властолюбною жінкою. Вона любила тільки себе, але ще трохи своїх дочок. Усе! Решта всі їй були тільки винні: і сини, і чоловік, і невістки. Вона вибрала авторитарний стиль поведінки, і навколишні мали її слухати і підкорятися. Нікому це не подобалося, але ми не хотіли з нею сперечатися і сваритися.
Зараз їй сімдесят років. Вона б і зараз давала всім команди і вимагала підпорядкування, але вік і здоров’я не дозволяє. Свекруха себе погано почуває, їй складно пересуватися по будинку. Так вийшло, що батька чоловіка недавно не стало. Свекруха не виходить з квартири, тому що їй важко ходити. Через необережність ще і підвернула ногу. Я по своїй доброті душевній погодилася забрати її до себе.
Але я не подумала, що мені буде так важко. По-перше, мені фізично дуже важко за нею доглядати. А по-друге, Ніна Володимирівна вічно незадоволена. Але це була моя ініціатива – забрати її до себе, то ж тепер скаржитися мені нема на кого. Просто в один момент мені стало її дуже шкода, та й чоловікові, який дуже любить свою маму, ця ідея видалася гарною. Та й свекруха, теж постійно говорила, що сподівається тільки на нашу з Павлом допомогу.
Тепер я розумію, що свекруха просто грамотно підвела мене до цього рішення. Її доньки живуть чудовим життям, кілька разів на тиждень їй телефонують, і на цьому все. А мені залишається слухати вічне бурчання матері чоловіка, доглядати за нею, годувати її, купати. Мій чоловік бачить, що мені важко, але він постійно на роботі. Я власним дітям приділяю менше уваги, ніж свекрусі.
У мене зовсім не залишилося часу на особисте життя. Також мені хочеться ще до свого батька з’їздити, який теж, до речі, залишився один. Але часу на це у мене немає. Свекруха вже і не збирається до себе додому, їй комфортно жити у нашому великому будинку. Я втомилася від такого життя. Але що тепер робити?
Фото ілюстративне – super.
