fbpx

Діти про ніякий город навіть слухати не хотіли. Я спочатку таки першу весну спробувала посадити город, щоб хоч картопля своя була. Та ні син, ні донька мене не підтримали і мені не допомогли – ні садити, ні урожай збирати. Я тоді на них так образилася, що кілька тижнів з ними не розмовляла. Ну що їм вартувало приїхати на один день і мені допомогти? Але вони проігнорували моє прохання. Мені довелося платити чужим людям, щоб допомогли. Зате взимку приїхав і син з невісткою по картоплю, і донька з зятем. Я їм дала все, що треба, подумала, що це матиме позивний ефект – діти подивляться, що є урожай, на весну приїдуть і цього разу вже точно допоможуть. Та я знову помилилася, бо діти лише посміялися з моїх городів, і сказала, щоб я за це забула

Про те, що я продала город і купила квартиру я своїм дітям не казала, вирішила, що вони того не варті.

Зате, коли вони про це дізналися, то таке мені влаштували, що словами не передати.

– Як ти могла, мамо? – питав син.

– Ми маємо таке ж право на цей будинок, як і ти, тому ти мала з нами порадитися, стала наполягати донька.

Цікаво, чому це я з ними радитися мала? Я цей будинок отримала в спадок від своїх родичів, він був записаний конкретно на мене.

Мої діти вже мають власні сім’ї, і син, і донька, живуть окремо, тому я не бачила потреби з ними радитися. до того ж, я на них і трохи зла була, адже коли мені дістався цей будинок, я так зраділа, думала, що тепер, нарешті, ми всі разом город засадимо, будемо мати свої продукти.

Але діти про ніякий город навіть слухати не хотіли. Вони сказали, що це вже минуле століття, і що вони горбатитися з граблями, лопатами і сапками не збираються.

Я спочатку думала, що вони жартують, і таки першу весну спробувала посадити город, щоб хоч картопля своя була. Та ні син, ні донька мене не підтримали і мені не допомогли – ні садити, ні урожай збирати.

Я тоді на них так образилася, що кілька тижнів з ними не розмовляла. Ну що їм вартувало приїхати на один день і мені допомогти? Але вони проігнорували моє прохання. Мені довелося платити чужим людям, щоб допомогли.

Зате взимку приїхав і син з невісткою по картоплю, і донька з зятем. Я їм дала все, що треба, подумала, що це матиме позивний ефект – діти подивляться, що є урожай, на весну приїдуть і цього разу вже точно допоможуть.

Та я знову помилилася, бо діти лише посміялися з моїх городів, і сказала, щоб я за це забула.

Я не з тих, хто так просто здається – я знову засадила навесні город власними силами, сусідам, які допомагали, я платила гроші, а потім сталося таке, на що я і сама не сподівалася. Приїхав одного разу до мене чоловік, привіз машиною в село дрова. Я з ним слово-за-слово познайомилася, розговорилися, а згодом і зустрічатися стали.

Степан довго не тягнув – зробив мені пропозицію, і я погодилася. Ми вирішили все в селі продавати, купити разом квартиру в місті, і жити собі спокійно.

А дітям своїм я про це не сказала, бо вважаю, що вони не заслужили. А коли вони від інших родичів про це дізналися, то я тепер у них стала найгіршою мамою, зрадницею, і все таке.

Але ж я їх не раз просила мені допомогти, а вони ігнорували мої прохання. Тому я вважаю, що я все правильно вчинила.

А як би ви зробили на моєму місці? Я справді погана мама?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page