Коли 20 років я на заробітки подалася в Грецію, то своїх синів я залишила на чоловіка і його маму, і нічим добрим для мене це не закінчилося.
Чоловік тоді не просто був не проти, він сам наполягав, щоб я їхала, бо його рідна сестра теж збиралася на заробітки, і свекруха не могла цього пережити, що рідна донька їде гарувати на чужину, а невістка буде вдома сидіти.
Я погодилася, бо вже сама задумувалася над тим, що треба в нашому житті щось змінювати, ну не вічно ж нам жити в старій хаті, що по спадку нам від мого діда перейшла. Та й сини підростали, треба було і про них подумати. То ж я зібралася, і поїхала з зовицею у Грецію.
– Їдь, Надійко, за дітей не переживай, пригляну за ними як за рідними, – солодко щебетала свекруха, аби лише випровадити мене з дому.
– Ви і за сином своїм не забудьте приглянути, – кажу. – Бо я його знаю добре – не встигнуть за мною двері зачинитися, як він почне шукати мені заміну.
Свекруху мої слова тоді дуже обурили, але я як у воду дивилася, бо пішов мій Микола до іншої, ще й року не минуло, як я поїхала.
Зовиця тоді як подивилися, що з тих заробітків може бути, швидко зібрала валізи і додому поїхала, поки її Павло не знайшов собі щось краще.
А я вже залишилася, бо соромно було додому вертатися, чоловік свою нову пасію привів до своєї мами. Найобразливіше було для мене те, що мої сини спокійно собі жили з мачухою в одному домі, тоді хлопцям було 17 і 19 років – не маленькі, могли б зрозуміти, що мені це боляче і неприємно.
Тоді я вирішила, що буду працювати і гроші заробляти, а там далі буде видно, що робити. Я хотіла в першу чергу свій будинок в селі відремонтувати, бо розуміла, що рано чи пізно я кудись та й мушу повернутися.
Але, коли в мене вже була готова певна сума, з якою вже можна було починати щось робити, то старший син сказав, що буде одружуватися.
Тоді мені навіть свекруха зателефонувала в Грецію:
– Ти на заробітках, то ж з тебе квартира для молодят! – заявила вона.
Я подумала, що і справді – не приведе син свою молоду дружину в їхню сімейку, де в хаті, як в рукавичці, живе і свекруха, і колишній з своєю новою пасією, і молодший син. Одним словом, купила я старшому квартиру.
А через 5 років точно така ж історія і з молодшим сталася – захотів одружуватися, то я вже і йому мусіла купити квартиру, ну не робити ж мені різницю між дітьми!
Потім сини стали мене просити, щоб я їм то одне, то друге допомогла купити. Я спочатку давала гроші, і була для них “доброю”, а потім подумала собі – стоп, а хто про мене подбає? Перестала дітям давати зароблені євро, і відразу ж стала “поганою” Не телефонують мені діти, не цікавляться як у мене справи, чи не захворіла я часом. А мені так прикро, що описати словами не можу, плачу лише через це щовечора.
А одна заробітчанка тут мені каже, щоб я додому і не їхала вже. Радить продати ту стару хату, і купити собі будинок чи квартиру, але подалі від своїх родичів.
– Твої сини тобі в старості точно не подадуть стакан води, так що розраховуй лише на себе! Збирай гроші собі на старість, а від них усіх тримайся подалі.
Я розумію, що колежанка моя права, але якось страшно мені на старість одній залишатися.
Не знаю, чи варто мені робити так, як вона каже?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
