fbpx

Діти хотіли, щоб я заробітчанські гроші ділила на три частини: сину, доньці і мені. Але я вирішила, що їм буду відправляти менше, щоб собі на старість відкласти більше. Тоді я і зрозуміла, яке справжнє ставлення дітей до мене

Коли я збиралася на заробітки в Італію, то моєю метою було допомогти дітям.

Але з часом я зрозуміла, що насамперед треба про себе думати, бо роки минають, і ми не молодіємо.

Зібралася я за кордон відносно пізно, 10 років тому. Багато моїх знайомих вже по 10 років були заробітчанками, а я все ніяк не могла наважитися.

Але якось моя подруга-заробітчанка приїхала у відпустку додому, і переконала мене поїхати з нею, хоч на пару років.

Діти у мене вже давно дорослі, то ж вдома мене нічого не тримало.

Син і дочка мої живуть вони окремо, і постійно чекають від мене допомоги.

Син живе у невістки вдома, а дочка власного житла не має, вони з чоловіком винаймали квартиру.

Подруга, яка забрала мене в Італію, допомогла мені з роботою, я стала баданткою, доглядала літню італійку.

Я заробляла непогано: 800-900 євро, які я отримувала на своїй першій роботі, здавалися мені казковою сумою, таких грошей я ніколи в руках і не тримала.

Першою зметикувала моя донька. Вона запропонувала гроші складати, не витрачати їх на дрібниці, і тоді за три роки можна буде купити їй квартиру.

Я погодилася, бо доньці і справді дуже було потрібне житло.

Сину і невістці ця ідея не дуже сподобалася, але вони промовчали.

На першій роботі я пропрацювала 4 роки, і якраз заробила необхідну суму доньці на квартиру.

Але далі треба було робити ремонт, купувати меблі, і все було за мій кошт.

І я давала євро, а що було мені робити?

А коли донька більш-менш обжилася, син теж нагадав про себе, мовляв, він така сама дитина, тоді чому сестрі все, а йому – нічого?

Син захотів машину, тому наступних 3 роки всі зароблені євро я відкладала, щоб виконати бажання сина.

А далі діти вирішили, що зароблену суму я маю ділити на три частини: їм обом і собі.

Опам’ятала мене моя подруга, яка запитала, коли я збираюся для себе заробляти.

Застерегла, що таку помилку роблять багато заробітчанок – відправляють все зароблене дітям, а потім залишаються ні з чим.

Я зрозуміла, що саме так воно і є, тому я почала зменшувати допомогу дітям і більше відкладати собі.

І дочка, і син це відразу зауважили.

Вони нічого прямо не говорили, але я бачила, що вони образилися, навіть стали мені рідше телефонувати.

Розумію, що поки давала гроші, була дітям потрібна. А зараз я говорю з ними раз в місяць, не частіше.

Мені прикро за таку поведінку дітей, та рішення свого змінювати не збираюся. Хочу ще кілька років побути в Італії, щоб заробити собі щось на старість, аби хоч кілька тисяч євро відкласти.

Зустрічати старість з грошима значно спокійніше, ніж без них. Ну хіба не так?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page