Я ніколи не чекала на допомогу зі сторони своїх дітей, навпаки – сама допомагала чим могла. Ніколи нічого для них не шкодувала. Була впевнена, що якщо щось – діти теж мені допоможуть. Але зараз, в ситуації, що склалася, розумію, що я дуже помилялася в своїх дітях.
Мої діти вже давно дорослі, син і дочка вже створили власні родини. В свій час ми з чоловіком їх вивчили, допомогли купити житло і ще й онуків няньчили. Зараз я живу одна, чоловіка не стало сім років тому. Пенсія у мене невелика, ледве вистачає на все необхідне, а часом, коли куплю все для лікування, то буквально економлю на їжі.
Діти чудово знають, яка у мене пенсія, але жодного разу не запропонували допомогу. Якось заїкнулася про те, щоб вони навпіл платили комуналку, адже квартира буде їм після того, як мене не стане. Син зробив вигляд, що не зрозумів натяку, а дочка сказала, що ледве оплачує свою квартиру.
Як в таке можна повірити, якщо вони щороку з сім’ями відпочивають за кордоном, і не в Туреччині чи Єгипті, а на дорогих курортах.
Є машини, які теж потребують догляду і вкладення грошей, але, тим не менше, їздити на роботу громадським транспортом не хочуть, не комфортно. А це все-таки була б значна економія.
Дочка любить кожного місяця купувати собі обновки, балують внучку грошима, на кишенькові витрати дають більше, ніж у мене пенсія. За сина взагалі мовчу, там всім розпоряджається невістка, і якби він навіть хотів допомогти, вона не дозволить.
Коли сусідка мені каже, що діти оплачують їй комуналку, привозять продукти і вже кілька років поспіль відправляють її на море, мені стає прикро, адже я не менше допомагала своїм дітям, ніж вона.
Раніше я у неї позичала гроші, а тепер соромлюся, боюся, що вона запитає, чому діти не допомагають матеріально.
Я згадую, як нам з сестрою батьки допомагали всім, чим могли, але і ми дякували їм, ніколи з порожніми руками не їздили до них, крім продуктів купували вугілля і дрова на зиму, а пізніше і газ їм провели за свої гроші. Нам ніхто не натякав, ми самі знали, що так потрібно, а я мабуть, не змогла правильно виховати своїх дітей.
Я б не проти переїхати до дочки на рік або два, а свою квартиру здавати, трохи зібрала б грошей, гляди і дожила б на них, але боюся сказати їй про це. Хоча квартира у них дозволяє, щоб жити там і мені.
Зараз мені дуже складно. Не знаю, як інші пенсіонери живуть на свої пенсії, у мене не виходить, хоча я дуже економна. Поки був чоловік, він навіть, пішовши на пенсію, продовжував працювати, але замість того, щоб трохи відкласти на старість, ми все віддавали дітям. Тоді їм було потрібніше. І ось така подяка від них.
Фото ілюстративне – freepik.
