fbpx

Дім належав бабусі, татовій мамі, і вона до кінця не говорила, кому збирається записати свій будинок. Звичайно, всі були впевнені, що дім дістанеться моєму батькові. Та бабуся нас усіх неабияк здивувала. Коли її не стало, ми відкрили заповіт, і з’ясувалося, що бабуся записала цей будинок не на мого батька, свого сина, а на мене

Про те, що мама більше любить мого брата, ніж мене, я здогадувалася, але зараз мама це підтвердила, і так негарно все вийшло, що я просто розгублена, адже насправді я ні в чому не винна.

Нас у мами було двоє: я і мій старший брат. Віталій одружився першим і пішов жити до своєї дружини в її квартиру. Батьки невістки забезпечили дочку житлом, купили їй двокімнатну квартиру, тож можна сказати, що йому пощастило.

А коли я пізніше вийшла заміж, то залишилася жити біля своїх батьків в нашому будинку. Дім належав бабусі, татовій мамі, і вона до кінця не говорила, кому збирається записати свій будинок. Звичайно, всі були впевнені, що дім дістанеться моєму батькові. Та бабуся нас усіх неабияк здивувала.

Коли її не стало, ми відкрили заповіт, і з’ясувалося, що бабуся записала цей будинок не на мого батька, свого сина, а на мене. Згідно з заповітом, єдиною власницею будинку стала я. Це стало неабиякою несподіванкою не лише для моїх батьків, але і для нас з чоловіком. Особисто я ніколи не вела з бабусею ніяких розмов про спадщину, тому мені було незрозумілим її рішення.

Батько сприйняв волю своєї матері спокійно, а ось мама ніяк не могла з цим змиритися. І це при тому, що вона сама не має ніякого відношення до цього будинку, бо в свій час прийшла на це подвір’я в невістки. Мама стала звинувачувати мене в тому, що я підговорила бабусю і що будинок мені не належить, навіть при тому, що в заповіті сказано, що саме я тепер його власниця.

Виявляється, цей будинок мама з часом планувала віддати моєму братові, бо вважала, що йому потрібніше. До слова, коли Віталій, мій брат, одружувався, мама віддала йому велику земельну ділянку, яка належала їй. Там брат мав будувати будинок, але будівництво так і не почалося, Віталій продав ділянку, а гроші пустив по вітру.

Я вважала, що отримавши від мами цю земельну ділянку, брав отримав свою частку спадщини. А те, як він нею розпорядився – це вже його справа.

Ми продовжували жити як і жили, цей заповіт, по суті, нічого не змінив, але мої стосунки з мамою дуже погіршилися. Вона відверто щодня картала мене за те, що я лишила брата спадщини. Розповідала, яка я погана донька.

А ми з чоловіком ще до цього бабусиного рішення багато грошей вклали в цей будинок – ми його і розбудували, і ремонт зробили, і всі меблі купили, і подвір’я облагородили, і нові огорожі зробили – а це все коштує чималих грошей.

Жити в таких умовах просто нереально. Будинок, начебто, і мій, але вислуховувати від мами щодня одне і те ж, у мене просто немає сил.

Не розумію, чому мама себе так поводить? Чому брата вона любить більше, ніж мене, адже я для неї така ж дитина, як і він. І як мені бути в цій ситуації, щоб остаточно не зіпсувати стосунки з ріднею?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page