– Мариш, можу я приїхати до тебе? Я з дому пішла, а йти мені більше не куди, – говорила Юля, ковтаючи сльози.
– Юль, ну про що ти говориш, в будь-який час дня і ночі! Приїжджай, я чекаю.
Юля і Марина дружили з самого дитинства, нічого і ніколи не приховували один від одного. Ось і зараз, коли допомоги чекати не було від куди, дівчина набрала знайомий номер.
– Вітання! – сказала Марина, відчинивши двері і відкрила рот, побачивши округлу Юлькіну фігуру. Юля зайшла, закотила валізу і присіла на стілець у передпокої. У неї не було сил, після дня поневірянь по місту, їй просто хотілося лягти і заснути, а про проблеми подумати завтра.
– Ти така бліда, проходь, може ляжеш, відпочинеш з дороги я поки чайник поставлю, вечерю розігрію – сказала Марина.
– Дякую, – тихо промовила Юля. Не роздягаючись прилягла на диван, закрила очі і заснула.
Юля народилася в заможній родині, жили вони з батьком у великому заміському будинку. Він все робив для своєї дочки, оберігав від будь-яких проблем і неприємностей, але виховував її суворо, контролюючи кожен крок.
У 17 років дівчина познайомилася з Іваном, хлопець одразу ж закохався в красиву карооку Юлю, і вона відповіла йому взаємністю. Розуміючи, що батько не схвалить цих відносин, зустрічалася зі своїм коханим таємно.
Читайте також: ВИ НЕ КAШЛЯНЕ ЖOДНОГО РАЗУ ЗА ВСЮ ЗИМУ! ПОДРIБНІТЬ БАНАН І ДОДАЙТЕ OCЬ ЦI ДВА ПРОСТИХ КОМПОНЕНТА!
Батьки Вані все життя були простими робітниками: батько – автослюсар, мати – швачка. Після смepті дружини батько перебивався випадковими заробітками, які відразу ж пропuвав, а бувало йшов в тривалі загyли. Такі дні Ваня проводив в майстерні, там і ночував. Поступово він опанував роботою автослюсаря, а після закінчення школи так і залишився працювати в автомайстерні приятеля.
Тим часом батько Юлі дізнався про нареченого своєї дочки.
– Що ти знайшла в цьому голодранці ?! – кричав він – не рівня він тобі!
– Люблю я його тато!
– Щоб я вас більше разом не бачив! – сказав батько і пішов з дому грюкнувши дверима.
Але закохані не припинили своїх зустрічей. А одного разу дівчина зрозуміла, що вaгiтна.
Якось батько запросив до хати свого друга з сім’єю. Дочці сказав бути в наказовому тоні.
– Віталій, це моя дочка Юлія, – представив він її багатому спадкоємцю і підморгнувши дочці сказав тихо – придивись, відмінний хлопець!
Віталій був гарний, освічений, вчорашній випускник юридичного університету, але розпещений, який звик до того, що все в житті дістається по клацанню пальців. Дівчат міняв як рукавички, ось і на Юлю він дивився як на чергову «іграшку».
Батьки тим часом все вирішили за своїх дітей, через пару місяців була призначена дата весілля.
– Батько, як ти міг? – плакала Юля.
– Донечко, я тобі бажаю добра і щастя, повір, Віталій – кращий кандидат в чоловіки. Так що займайся краще приготуванням до весілля і припини нарешті лити сльози. Спасибі ще скажеш.
– Але я його не люблю!
– Любов, да яка користь від любові то вашої. Ось я любив твою маму і де вона зараз? Народила тебе і зникла з моїми грошима. Любов одна у неї на думці.
– Ваня, що мені робити? – ридала в трубку Юля, – батько налаштований на те що б я вийшла за Віталія, вже і дату весілля призначили.
Про вaгiтність вона поки нікому не говорила, боялася, раптом Ваня буде проти дитини, або подумає, що це дитина Віталія.
– Юля, у мене термінове замовлення, мені треба виїхати в інше місто, на місяць, може трохи більше, потягни час, я приїду, мені за нього дадуть хороші гроші і ми з тобою відразу поїдемо. Ти тільки дочекайся мене.
Розмова перервалася, почулися переривчасті гудки.
Кинув трубку, – подумала дівчина – значить не потрібна я йому.
У той же вечір дівчині стало погано, батько підхопивши її, посадив в машину і відвіз до лікарні не ставши чекати приїзду лікарів.
– Ваша дочка вaгiтна, 10 тижнів, вітаю! – сказав лікар.
– Ви впевнені? – не повірив своїм вухам чоловік.
– Вірніше нікуди, та не переживайте ви так, все у вас добре.
– Спасибі, Юля збирайся, поїхали, поговоримо.
Всю дорогу мовчали, лише ввечері, вже вдома:
– Це дитина Віталія?
– Ні батько, я вaгiтна від Вані, – відповіла Юля опустивши очі.
– Тоді забирайся з мого будинку, і щоб я тебе більше не бачив, невдячна! – батько пішов, грюкнув дверима, а Юля зібрала речі і в той же вечір поїхала в місто.
На перших порах зняла кімнатку у бабусі, а потім вирішила зателефонувати Марині.
Марина вислухавши історію Юлі, сиділа мовчки. Як бути далі, треба було їм вирішувати тепер разом, адже кинути подругу зараз вона не могла.
Малюк народився в термін, Марина забрала їх до себе. У Юлі було трохи заощаджень, які вона накопичила в минулому житті, їх повинно було вистачити на якийсь час. Але постійно жити на утриманні у подруги вона не збиралася.
Ваня був для неї в минулому, вона намагалася про нього не думати, тільки коли лягала спати, в думках мимоволі поверталася до нього знову і знову.
Ваня не дзвонив, а потім Юля поміняла номер.
Василь ріс спокійним, здоровим, кмітливим хлопчиком. Мамі клопоту особливо і не доставляв. Якось гуляючи з малюком в парку, Юля побачила йде на зустріч приємний молодий чоловік, побачила в ньому знайомі до болю риси обличчя – це був Іван!
– Привіт – сказав він, – ось так зустріч, ти куди пропала? Чому не береш слухавку?
Потім він подивився на малюка і тихо запитав:
– Тебе можна привітати? Гарний малюк.
– Так у мене все добре, я вийшла заміж і щаслива!
Вані більше сказати було нічого. З хвилину вони дивилися один на одного.
– Мені пора йти, – сказала Юля і попрямувала геть.
– Мариш, я бачилася з Ванею, – сказала вона ввечері подрузі.
– Розповіла йому?
– Ні, не неважилася, – опустила очі молода жінка.
– Юль, я чула ця автомайстерня непогано пішла у них, відкрили ще кілька. Впевнена, у твого Вані є гроші, щоб забезпечити вас з сином, дурепа ти моя, давай я з ним поговорю?
– Не треба, ми як-небудь самі впораємося. Він кинув мене в самий невідповідний момент. Не буду нічого розповідати, нехай думає, що у мене все добре без нього.
Минуло кілька років, Василь ріс не по днях а по годинах. Юля влаштувалася на роботу в дитячий розвиваючий центр, куди водила сина, частенько брала підробіток роблячи переклади. Від Марини з’їхала, у подруги був хлопець, а заважати подрузі було не в її правилах.
Якось в поштовій скриньці Юлія виявила лист.
Писала її рідна тітка, батько перебував у важкому стані в лікарні, просила на час забути про свою гордість і приїхати провідати старого.
Того ж вечора Юля з сином поїхали провідати батька. Від лікарів жінка дізналася, що необхідна опepація, а отже згодa на неї родичів. Підписавши всі необхідні папери вона увійшла в палату.
Батько, блідий і змарнілий лежав на ліжку.
– Доню, ти приїхала, – ледь чутно сказав він, майже прошепотів.
– Так, тато, ми з Васенькою тут.
– Прости мене, я був не правий.
– Давно вже пробачила, ти відпочивай, багато не говори, ми будемо поруч, – сказала Юля і вийшла, ховаючи очі, лише в коридорі вона дала волю сльозам.
Підбіг Вася:
– Мама, мамочка, не плач.
– Я не плачу, синку. Дідусь відпочиває. Скоро я вас познайомлю.
Після опузації чоловікові стало трохи краще, і Юля вирішила познайомити його з онуком. Вася зайшов в палату невпевненим кроком, він не бачив дідуся ні разу.
Побачивши онука дідусь посміхнувся, і сказав:
– Ви пробачте мені, я вам так багато заподіяв зла, вигнав з дому. Не спілкувався з онуком, прийшов час все виправити.
Після виписки вони всі разом поїхали в будинок де все Юлі нагадало про дитинство. Юля накрила на стіл, всі разом сіли пити чай, вона розповіла батькові як жила весь цей час. Він вирішив, що треба знайти Ваню і розповісти йому про сина. Юля була проти цього. Її влаштовувало те, що батько простив її і прийняв онука, більше їй нічого не треба було, все інше вона вже знайшла.
Якось, поговоривши по телефону, він сказав, що ввечері буде сюрприз, приїдуть гості. Юля накрила на стіл, всі були в очікуванні. Раптом двері відчинилися і зайшов Іван, то що він побачив, ніяк не міг припустити. Його зустрічав чоловік. який був колись проти відносин з його дочкою. Всі сіли за стіл. Батько сказав:
– Дорогі мої, я хочу зараз зробити те, що повинен був зробити багато років тому, Ваня я хочу, що б ви з Юлею були разом, а у мого внука була повноцінна сім’я.
– Так Вася мій син? Юля чому ти мені нічого не говорила?
Він взяв Васю на руки і поцілував.
Щасливий дідусь посміхнувся і зітхнув з полегшенням.
Вранці діда не стало. Він пішов з посмішкою на втомленому обличчі.
