У мого чоловіка була батьківська двокімнатна квартира, яку вони з сестрою здавали, і гроші ділили навпіл. Після того, як не стало мами, там спочатку ніхто не жив – чоловік продовжував винаймати квартиру ближче до роботи, а його одружена сестра Надія жила з чоловіком в іншому місті.
Навіть після нашого одруження ми продовжували жити на орендованій квартирі, на їхню батьківську квартиру у нас планів не було. Я там була кілька разів, коли мешканці виїжджали і потрібно було перевірити стан квартири, і мені вона не сподобалася, щоб там жити, треба робити капітальний ремонт.
Надію я майже не знала, бо бачилися ми всього два рази. Перший вона приїжджала до нас на весілля, другий – ми їздили до них у гості на хрестини племінника чоловіка. Враження про неї склалося позитивне.
Через два роки я зрозуміла, що чекаю дитину. Я сумнівалася, чи вистачить нам на все, в тому числі і на оренду, грошей. Тоді ми подумали, що є квартира, яка приносить не так багато прибутку, зате може суттєво скоротити витрати, якщо там жити. Ремонт можна буде робити поступово, головне, що дах над головою буде. Обговорили з чоловіком цю тему і він вирішив запропонувати сестрі викупити її частку.
Вони поговорили, Надя погодилася продати братові свою частину квартири. Вирішили оформляти документи за договором дарування. Сестра озвучила прийнятну ціну. У нас із чоловіком було дещо відкладено, та й мої батьки вирішили допомогти, давши чималу суму. Довелося взяти невеликий кредит, але до декрету ми мали б його виплатити.
Чоловік ніяк не міг зустрітися з сестрою, щоб оформити всі формальності, то в нього не виходило, то в неї. Ми переїхали на нашу квартиру, почали облаштовуватися. Мені не подобалася ситуація, але я заспокоювала себе тим, що тепер це наше житло, і згодом ми все переробимо так, як нам подобається. Щось по дрібницях ми робили відразу, наприклад, поміняли фіранки та посуд, але основний ремонт залишили на пізніше.
Дев’ять місяців тому у нас народився син. Все йшло добре, поки одного дня на порозі квартири не з’явилася Надія з валізами та дитиною в руках.
Спочатку я подумала, що вона приїхала погостювати, а чоловік забув мене попередити. Він був на роботі, я не стала його смикати, гадаю, хай йому сюрприз буде. Надю я зустріла, розмістила у другій кімнаті. Мене збентежили дві величезні сумки, з якими вона приїхала, але мало що, раптом вона не вміє подорожувати без нічого.
Увечері з роботи прийшов чоловік і здивувався, побачивши сестру. Здивувався – це м’яко сказано, виявилось, що він не забув мене попередити, а сам нічого не знав. За вечерею він поцікавився, чи надовго Надія до нас у гості.
– Ми з чоловіком розлучаємося, іти мені нікуди, тому я поки що поживу тут. За документами, це і моя квартира теж, тож питати я за фактом не зобов’язана. Хоча згодна, що негарно вийшло. Обіцяю, що постараюся в стислий термін розібратися зі своїми проблемами і з’їхати від вас, а там і свою частку переоформлю, – відповіла Надія.
Я дивилася на чоловіка, а він уткнув погляд у тарілку. Після вечері я з’ясувала, що досі чоловік не переоформив квартиру на себе.
– Вона ж не відмовляється переоформити квартиру. У мене є й розписка, що я їй гроші віддав. Зараз вона у своєму житті розбереться, з’їде і перепише свою частку, – метушився чоловік, а в мене голова кругом йшла.
Ось уже три місяці ми живемо, як у комуналці. Погано про сестру чоловіка говорити не хочу, вона мені з дитиною допомагає періодично, з домашніми справами теж без питань допомагає, намагається вирішити проблеми із садком для свого сина та роботою для себе. Але все одно некомфортно так жити. На різні звички, різні смакові пристрасті і погляди на виховання дітей. Поки що тримаємо нейтралітет, але як довго це триватиме, не знаю.
Невідомо, коли вона зможе вирішити свої проблеми та переїхати. Мені шкода Надію, тому я дозволяю їй пожити у нас, але розумію, що таким чином ми потісняємо власну родину. А ще я зрозуміла, що тепер буду всі важливі питання перевіряти ще раз сама, а не довірятиму чоловікові.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
