fbpx

Десять років Віра додому не їхала зовсім, навіть на весілля дітей не приїжджала. Вони під впливом батька дуже образилися на матір, яка їх кинула і грошима нікому не допомагає. В Італії Віра зрозуміла одне – ніхто тобі не допоможе, якщо ти сама собі не допоможеш. І тому вирішила, що спочатку купує будинок для себе, щоб мала де жити, коли повернеться, а потім вже по можливості буде допомагати дітям. Але діти продовжували бути на боці тата, вважаючи, що мама вчинила дуже егоїстично

Через своє нелегке життя подалася Віра на заробітки, вибрала Італію, бо туди вже поїхало багато жіночок з їхнього села. Вибору особливо у неї не було, бо стала сиротою ще дитиною, після чого її забрала рідна тітка в інше село.

Це було краще, аніж йти в сиротинець, все ж, до близької рідні пішла. Але у тітки було своїх четверо дітей, і, звичайно, вона насамперед про них дбала, тому на племінницю у неї не вистачало ні сил, ні грошей. Віра терпіла, але часто мріяла про те, як у неї нарешті з’явиться свій дім.

Проте, свій дім не з’явився навіть тоді, коли вона вийшла заміж. Відразу після закінчення школи до тітки прийшла сусідка, і стала говорити, що добре було б, якби її син засватав Віру.

Мовляв, син у неї чоловік серйозний, господар добрий, та й буде жити племінниця поряд з тіткою, зможе в гості забігати.

Василь був старшим за Віру на 12 років, він і справді був добрим господарем, але не любила його Віра, і не змогла полюбити навіть після того, як у них народилося троє спільних дітей.

Жили вони разом із свекрухою, яка намагалася не втручатися в їхнє життя, але ніколи і доброго слова не сказала невістці, лише роботу їй шукала, якої в селі завжди багато було. А якщо щось було не по її, то скаржилася сину, а той вже дружину вичитував.

Так і жили, Віра всю свою любов віддавала дітям, а до чоловіка і його матері вона просто звикла. Коли діти виросли і поїхали з дому, Віра зрозуміла, що і їй треба їхати, бо так ніколи господинею в своїх хаті і не стане.

Відпускали чоловік і свекруха її за кордон неохоче, але вона їм сказала, що буде гроші на нову хату заробляти.

Гроші вона і справді заробляла на новий будинок, але вона твердо вирішила, що він буде її, а не свекрухи, тому всі зароблені євро складала на купку, додому нічого не висилала. Це не сподобалося ні чоловікові, ні його мамі.

Першою забила на сполох свекруха – мовляв, поїхала, а грошей нема. Потім і чоловік підхопив – або повертайся, або розлучаємось.

А Віра наче зраділа такій пропозиції – діти уже дорослі, їй лише 43 роки, вона в новій країні де є можливість заробити гроші, то ж розлучення точно не найгірший варіант.

Десять років Віра додому не їхала зовсім, навіть на весілля дітей не приїжджала. Вони під впливом батька дуже образилися на матір, яка їх кинула і грошима нікому не допомагає.

В Італії Віра зрозуміла одне – ніхто тобі не допоможе, якщо ти сама собі не допоможеш. І тому вирішила, що спочатку купує будинок для себе, щоб мала де жити, коли повернеться, а потім вже по можливості буде допомагати дітям.

Все зробила Віра так, як планувала – приїхала в Україну, купила собі будинок, а потім повернулася в Італію, щоб дітям трохи допомогти.

Всі зароблені гроші ділила на три частини, і відправляла всім однаково, та це не покращило її стосунків з дітьми, вони і далі продовжували бути на боці тата, вважаючи, що мама вчинила дуже егоїстично.

А яка Ваша думка? Віра і справді неправильно зробила, коли в першу чергу подбала про себе?

Спеціально для Українці Сьогодні.

You cannot copy content of this page