Так вийшло в житті, що мій чоловік ріс лише серед жінок.
Його рідний батько пішов від матері ще коли він був зовсім маленьким хлопчиком, тому він його майже не пам’ятає.
Мати все життя тягнула свою сім’ю одна – працювала на двох роботах, а з дітьми сиділа їхня бабуся.
Швидше за все, через те, що вдома не було поруч з Миколою його рідного тата, у мого чоловіка розвинулося таке почуття відповідальності перед своєю сім’єю.
Його рідна сестра, моя зовиця Ольга, вже давно стала дорослою, самостійною дівчиною, але він все одно продовжує собі в збиток їй допомагати, і це відбувається, як належне, наче так має бути.
Правду кажучи, як я бачу, сама Ольга живе краще нас з чоловіком: вона дуже добре одягається, регулярно робить собі в дорогих салонах зачіски і манікюр, збирає гроші собі на машину.
У Ольги є багаті шанувальники, які задаровують її подарунками, і водять у всякі модні дорогі та хороші заклади.
Проте, мій чоловік все ще вважає її маленькою, що мені зовсім незрозуміло, недолугою і несамостійною дівчинкою.
Йому здається, що без його допомоги Ольга сама от просто пропаде, адже ні у матері, ні у їх старенькій бабусі, немає можливості допомагати їй фінансово.
Я б ще могла зрозуміти, якби він давав гроші тим, хто дійсно може в них потребу – свекрусі моїй, або бабусі.
Але ці жінки, хоча й мають, думаю ту потребу в грошах, на відміну від сестри, яка живе на широку ногу, допомоги не просять, а навпаки – завжди намагаються приїжджати до нас в гості з гостинцями та подарунками для нас, щиро бажають завжди допомогти.
А моя зовиця, хоч і живе краще за нас, постійно прибідняється і просить допомоги.
Спочатку я намагалася не звертати на це увагу, бо думала чоловік сам все зрозуміє і згодо розбереться в тому, але коли я зрозуміла, що це може тривати вічно, я подумала, що мовчати вже не буду, бо кінця краю не видно.
Ольга, до слова сказати, самка ніде офіційно не працює, займається плетінням кіс на дому і продажем саморобних прикрас.
А я, дружина її брата, працюю в державній поліклініці, де вечорами я падаю з ніг від втоми, адже у мене повний робочий день і досить таки невелика зарплата, якщо міряти по сучасним міркам.
У чоловіка мого зарплата набагато більше моєї, хоча я точно навіть не знаю яка, але внесок в сімейний бюджет у нас виходить приблизно однаковий.
Проте, основна частина домашніх справ на мені – мій чоловік приходить з роботи набагато пізніше, і іноді підробляє на вихідних.
Тому найчастіше чоловік занадто втомлений для того, щоб займатися побутовими питаннями. Де справедливість в житті?
Я не знаю, як донести до Миколи, що у нього вже є власна сім’я, і що гроші він повинен приносити в будинок, а не забезпечувати свою родичку, хоча й близьку, але вона має сама собі заробляти, а не розраховувати на нас.
Він мене заспокоює тим, що незабаром його рідна сестра вийде заміж, і забезпеченням Ольги буде займатися її чоловік.
Але я бачу, що вона не поспішає створювати свою сім’ю і сама не розумію скільки це все ще буде тривати.
Мені набридло бути робочою силою для чужої, дорослої, невдячної людини.
Хочеться, щоб чоловік піклувався про мене, і про нашу сім’ю, а не про свою вже давно дорослу сестру.
Як його переконати, що він нікому нічого не винен?
Чому він має давати їй щомісяця гроші?
Фото ілюстративне.
