fbpx
Життєві історії
Десь років 3 мій син живе у моїй квартирі зі своєю дружиною. Я сама купую продукти, плачу комунальні, поки вони збирають гроші, щоб взяти в кредит житло. Я спочатку була дуже щасливою, а потім Світлана щодня стала приходити до мене і скаржитися на мого сина. Я довго розмовляла з Віктором, щоб догодити невістці, але втомилася вже. Чекаю того дня, коли вони покинуть моє житло

На сьогоднішній день ми живемо у моїй двокімнатній квартирі втрьох: мій син, невістка і я. Всі маємо роботу, заробляємо, весь день чимось зайняті, зустрічаємося вдома тільки ввечері, коли кожен повертається додому після усіх своїх справ.

Живемо ми непогано, не гірше за інших. Не без суперечок, звичайно, але у кого їх в родині не буває. Якщо все тихо та гладко, значить, всім один до одного зовсім байдуже. Так я і не зустрічала на своєму віку сімей без проблем.

Ось пишу і думаю, так все ж добре, але ні, я дуже втомилася від таких сімейних стосунків. Втомилася жити з сім’єю сина, адже я всі проблеми дітей намагаюся вирішувати разом з ними, я не можу відмежуватися від своїх рідних. Таке враження, що я забираю весь негатив, очищаю інших, але все погане залишається в моїй душі.

Синові і його дружині до 30-ти років, одружені вони 3 роки, але знайомі давно. Зараз вони збирають гроші на квартиру, хочуть брати кредит, але гроші потрібні для першого внеску. З дітьми не поспішають вони поки поки. Квартира у нас простора, місця і дитині вистачить, особливо у нас велика кухня, де всі разом і збираємося вечорами.

Останнім часом я часто намагаюся просто піти з дому, хоча б десь погуляти. В чому причина? Втомилася вирішувати непорозуміння дітей.

У нас все останнім часом якось сумно. Прийдуть з роботи, спочатку невістка Світлана, і давай скаржитися на свого чоловіка, що мій син не став їсти її сирники вранці, в обідню перерву не подзвонив, як зазвичай. Я заспокоюю, пропоную допомогти готувати або ж не давати собою командувати, нехай їсть, що дають. Приходить син Віктор, а невістка мовчить, не хоче з ним говорити, ображається.

Потім до мене заходить Віктор, мовляв, поговори з нею, не можемо прийти до єдиної думки. Іду, мене Світлана вислухає, потім знову біжить до мене, що попрасувала Віктору сорочку на роботу, а йому не треба. Я постійно між ними. Я зрозуміла, що їм так зручно.

Спочатку мені було приємно, що я – як допомагаю їм вирішувати всі труднощі, вони до мене ставляться з величезною повагою, а я маю в них авторитет. Вони обоє мають непростий характер, не поступаються один одному.

Зараз сама ледве стримуюся – вони користуються мною. Прийдуть, виллють на мене весь свій негатив, потім помиряться і знову сміються собі, а в мене настрою ніколи немає від їх проблем. Мені нелегко усі їх скарги вислуховувати, хоча я завжди хочу, щоб в них все було добре, постійно мирю їх між собою.

Я знаю, що винна, сама привчила своїх дітей, що вони ледь що сталося – біжать до мене, говорила, що все можна вирішити спокійно, вислуховувала їх думки, намагалася згладити все.

Що робити мені тепер? Я так втомилася від них вже, а відмовляти їм і сперечатися з ними я не хочу. Мені хочеться, щоб у них була міцна сім’я. Допомагаю, чим можу. Чекати, коли роз’їдемося? Мовчати й далі, чи пояснити, що втомилася від їх цих дрібних непорозумінь? Хочу спокійного життя теж, адже у мене і своїх справ багато. Хто ж потурбується про мене?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page