fbpx
Життєві історії
Десь посеред літа я збираю усю консервацію, яку мені привозила свекруха, зі свого балкону, банок 50, і викидаю її на смітник. Колись я її викидала з банок і всі їх перемивала. А зараз вони дешевші, тому я в липні йду в магазин, купую їх і чоловік ті банки відвозить назад мамі на дачу. Дякує і їде додому. Свекруха дуже радіє і знову консервує для нас цілими партіями. Але я краще й далі все мовчки викидатиму, аби вона не образилася

– Тільки перед літом балкон звільнила, винесла на смітник за 2 години великих трилітрових банок штук тридцять, а то й більше! – розповідає сорокарічна Ганна. – Всю консервацію свекрухи викинула нарешті, а то вже ногу нікуди було поставити. Все літо-осінь вона ночами не спить, стерилізує банки, варить-парить. І тягне потім нам. Все наче промислових масштабах, відрами, бочками, десятками літрів!

– Дачний урожай заготовлює про запас, чи купує всі овочі й фрукти?

– З квітня місяця мої свекри живуть на дачі, садять, ростять, полять, копають і переробляють нам овочі та фрукти. Як кінець літа-осінь, так у нас справжнє непорозуміння в родині. Починаються дзвінки: приїжджайте – заберіть банки. А у мене консервацію цю в родині ніхто не їсть – ні ми з чоловіком, ні, тим більше, діти. Ти ж розумієш, користі від неї ніякої, та й задоволення сумнівне. У наш час, коли в магазинах стільки делікатесів, свіжі ягоди-фрукти цілий рік, кому потрібні ці закрутки!

– Ну не приїжджайте за банками, скажіть їй, що не їсте таке, банку-дві візьміть для годиться, на тому й все.

– А ти думаєш, ми не говорили їм про це? Сто разів уже намагалися донести це батькам чоловіка. Але їй хіба поясниш? Вона нікого не слухає! Продовжує героїчно солити свої огірки. Якщо ми за банками не їдемо, везе їх сама. На електричку з рюкзаком і сумками, потім по метро. Пару раз так приїжджала, кілограм тридцять, напевно, на спині притягнувши, потім лежала довго вдома з спиною. Ось, знову в цьому році обидві лоджії мені заставила трилітровими банками, а ще осінь попереду, і потім раз у раз свекор привозить ще по три-чотири штуки. Куди, ну куди мені це все ставити і навіщо? Я вже й на роботі пропонувала – нікому не потрібно. Доводиться викидати!

– Слухай, але ж дуже шкода викидати добро. Людина старалася, ночі не спала, вирощувала це все, збирала, консервувала, стояла біля плити, возилася з тими банками стільки часу, гроші витрачала на цукор і спеції. І на смітник? Якось не по-людськи виходить, чесне слово, трохи перебір, звичайно.

– А що мені робити? Куди мені подіти цю її консервацію? Якщо ніхто не їсть зовсім? Я знаю, що неправильно це, але по-іншому не виходить. Вона погниє у мене там на балконі.

– Не бери, якщо не потрібні. Відмовся. Зрештою, відвези назад до них на дачу, скажи, що ніхто не їсть її, не знаю, що з цим робити, заберіть, Ірино Миколаївно.

– Та ні! Назад! Це образа буде для неї ще та. Я це точно знаю, тому не зроблю такого. Беру із ввічливості, дякую, було дуже смачно – і викидаю ось так потім через пів року. Адже їй ще банки повернути треба! Щоб на наступний рік було в що урожай закривати. Добре, що зараз їх продають в магазині, можна потім просто купити нові і привезти їй на дачу в сезон, а не відкривати кожну банку і виливати вміст, як раніше робили.

Поговоривши зі своєю подругою, я була дуже вражена. З одного боку я її розуміла, але, на мою думку, вона робить неправильно, я б так ніколи не зробила, адже люблю маму свого чоловіка, мені її шкода.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – snovmr.gov.

facebook