fbpx
Життєві історії
Десь пів року тому мій чоловік залишився без роботи, я якраз тоді в декреті сиділа. Він довго шукав роботу, але знайти не міг, а потім потрапив до стаціонару. А коли гроші у нас скінчилися зовсім, я пішла до мами, стала просити, щоб вона з дитям сиділа, а я вийшла на роботу. Мама відмовила. Тоді моя свекруха знайшла якусь свою далеку родичку, яка сиділа з нашою донькою за невеликі гроші, а я могла заробляти. А потім мені подзвонила мама. Я дуже здивувалася, коли почула біля неї голос тітки Наталі. Виходить, моя мати відвернулася від мене, але допомогла чужій людині

– Десь пів року тому у нас з чоловіком складний період був в матеріальному плані, прямо якась чорна смуга! – розповідає 33-річна Галина. – Олександра звільнили зроботи. У нас квартира в кредит взята, маленька дитина, я в декреті ще сиділа, запасів на пару місяців від сили. Чоловік відразу взявся шукати роботу, а не так-то це просто. Одна невдача, друга, третя. Загалом, став ще й недобре себе почувати через постійні хвилювання.

– Та вже, і правда чорна смуга, нікому такого не побажаєш.

– Загалом, всі гроші я витратила, що були, і пішла до своєї мами за допомогою. Кажу, буду на роботу виходити, а Марійку в садочок візьмуть тільки через рік, ти не могла б посидіти з нашою дитиною? Вона стала шукати відмову – ну, ось, ти розумієш, якби пару годин, та в тиждень раз, то я б і посиділа, а кожен день, з ранку до вечора, навіть і не знаю. Гаразд, кажу, все зрозуміло, питання знімається.

– Пару годин раз в тиждень – це хіба нормальна допомога, в такій ситуації, як у вас склалася.

– Ну так. В результаті свекруха моя знайшла якусь свою далеку родичку, яка погодилася сидіти з нашою дитиною – за гроші, звичайно, але порівняно невеликі. До того ж все-таки не зовсім чужа людина. Вийшла я на роботу, дочка стала з нянею сидіти. Чоловік більше двох місяців був в стаціонарі, потім удома. Свекруха допомагала нам дуже весь цей час, мама так, телефонувала лише, питала, як справи.

– Ображаєшся на маму свою?

– Спочатку образилася, дуже. Але потім подумала – напевно, вона не зобов’язана була старатися дуже, щоб допомагати нам. Переконала себе, що все нормально. Тим більше, чоловік на поправку пішов, а навесні знайшов непогану роботу. Працює другий місяць, вже одну зарплату отримав, на потихеньку входимо в колію. З мамою говоримо по телефону один одному пару раз в тиждень. І тут я абсолютно випадково дізнаюся, що з мамою в квартирі живе тітка Наталя, її молодша сестра.

– Хм. А що у сестри з житлом? Квартири своєї немає?

– Все у неї є! Просто вона свою квартиру здала в оренду, щоб допомогти синові кредит за його житло платити, і мама люб’язно покликала її до себе. А то б їй довелося взимку жити на дачі, треба ж так! Мама каже, Галино, у Наталі стільки проблем в останній рік, прямо чорна смуга якась. Я повинна була їй допомогти! І щось мене таке зло взяло! Чорна смуга у нас – це, значить, нічого поганого. А у Наталі – біда, треба допомагати. Причому допомагає мама, виходить, за мій рахунок теж, оскільки квартира, в якій вони живуть зараз з тіткою Наталею – наша з мамою навпіл! І якби ж то ще, якби допомагала сестрі. Але допомога йде її синові! А ось це мені зовсім не подобається.

Тітка Наталя, мамина сестра, за словами Галини, все життя жила – не тужила. Чоловік її був якимось чиновником на хлібному місці, заробляв непогано, копійки вони не рахували, жили на широку ногу. Єдиному синові дали прекрасну освіту, показали світ. Після закінчення інституту батько влаштував його на хлібне містечко по знайомству, робота не дуже важка, але зарплата досить хороша.

– Ну, як це буває! – розповідає Інна. – Хороша посада, відмінна зарплата для двадцяти двох років, і робити щось майже нічого не треба. Синок пів року попрацював, звільнився і поїхав до Німеччини, шукати себе. Якийсь час там прожив, гроші скінчилися – повернувся. Батьки взяли йому в кредит квартиру, самі платили кредит, тато знову влаштував його на роботу. Він знову попрацював скількись там, трохи зовсім, і знову звільнився. Поїхав кудись тепер в Європу знову.

А потім у чоловік тітки Наталі занедужав, вона продала дачу, дві машини, гараж. На жаль, не допомогло, і чоловіка не стало.

– Тепер за квартиру сина кредит платити нікому! – розповідає Галина. – Сам він робити цього не може, тому що не працює. Такої роботи, на яку його тато влаштовував, тепер немає і близько, а на іншій працювати він не може! Сидить у своїй квартирі – в сусідньому будинку, до речі, від батьківського. Ночами в інтернеті сидить, вдень спить. Тітка Наталя вважає, що повинна допомогти синові виплатити кредит, бо житло забезпечити – обов’язок батьків. Йому взагалі-то вже тридцять років! Забезпечувати його мати буде, мабуть, до сивого волосся.

Галина обурюється дуже – вона не хоче, щоб мати за її рахунок допомагала двоюрідному братові, який сам працювати не хоче зовсім.

– Хочу просити від матері свою частку в квартирі! Нехай викуповує! – злиться Галина. – А чому б і ні? Нам гроші не завадять зараз! Не по-людськи? Я її просила по-людськи посидіти з дитиною, вона відмовилася! Згідно із законом не зобов’язана. Добре, будемо діяти тоді в рамках закону. Сидіти з дитиною не зобов’язана, а мою частку нерухомості віддати – дуже навіть має.

Тепер Галина рішуче налаштована просити у матері гроші. Хіба вона не права? Чому має забезпечуватися чужа людина за її рахунок?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page