fbpx
Життєві історії
Десь 7 років тому мій син з дружиною купили земельну ділянку. Рік вона зоростала бур’янами, а потім вони продали свою квартиру і звели перший поверх. Зараз гроші у них закінчилися, вони живуть в гуртожитку, будівництво зупинилося. Одного дня син з дружиною прийшли до мене в гості і невістка попросила, щоб я продала свою квартиру, дала їм гроші на будинок, а потім вони мене заберуть до себе. Ганна казала, що я поки можу пожити на дачі. Моя невістка мене ніколи не любила, а зараз така добра стала до мене, та й сина мені шкода. Я замислилася над її словами

Мій син зі своєю дружиною 7 років тому купили земельну ділянку. Рік стояла вона, заросла високим бур’яном. За рік діти поставили паркан, залили фундамент і знову зупинилися, все стоїть.

За всі ці роки вони ледве побудували перший поверх будинку. Не хочуть вони маленький будиночок, щоб відразу заїхати, а хочуть хороми, тому для першого поверху вони продали свою двокімнатну квартиру, змінили на кімнату в гуртожитку, там і живуть, причому, разом з онукою, в тісноті.

Коли сім’я сина приходить до мене в гості, всі розмови тільки про будівництво: як що вони бачать в майбутньому, як воду і газ будуть прокладати до будинку, з чого буде дах, і як потрібно утеплювати будинок, щоб економити тепло.

Мої проблеми абсолютно нікого не цікавлять ніколи: якщо я заговорю на тему свого не дуже доброго здоров’я, то тема швидко змінюється на розмови про будівництво і будинок.

Я завжди, щиро кажучи, розуміла, до чого хилить мій син з невісткою: вони хочуть умовити мене продати мою двокімнатну квартиру, щоб добудувати собі великий будинок. Мовляв – потім всі разом заживемо. Коли-небудь, в наступному житті, адже у них ніколи не вистачає грошей, щоб побудувати те, що насправді вони хочуть.

Я вголос озвучила їх думки, кажу: «Ну що, хочете, щоб я продала свою квартиру?». Вони погодилися зі мною і стали навперебій розповідати, як буде добре в новому будинку жити. Дивлюся на невістку, думаю – ось, хитра яка людина, вона ж мене терпіти не може, неправду говорить на кожному кроці, а тут вона прямо тка мила та привітна зі мною. Але з іншого боку мені шкода сина і внучку, адже вони живуть постійно в тому тісному гуртожитку, там навіть умов нормальних зовсім немає. Кредит їм чомусь не дають на будівництво, тільки під дуже великі відсотки, не можуть же вони впроголодь жити, адже зараз на життя теж чималі гроші потрібні. Стала замислюватися я над тим, щоб допомогти своїм дітям.

Але де ж мені жити? Не до них же в гуртожиток йти або в недобудований будинок. Невістка відразу: «А ми подумали і вирішили, що вам на дачі буде добре!». Це вона так подумала. До слова сказати, у нас є дача, яку навіть не продати: вона дісталася нам разом з сестрою від батьків, приїжджаємо туди влітку відпочити. Але ж це якраз і є – літня дача! Вона не утеплена, стіни тонкі, дерев’яні, три кімнатки і веранда, в стилі радянського сільського будиночка. Туалет – на вулиці, вода – відрами носити. Якщо влітку це не зовсім в тягар, то взимку – це дуже важко там жити. Газу там немає, тільки привізний в балонах, щоб їжу готувати.

Я їм пояснюю, що я там навіть одну зиму не зможу жити зі своїм здоров’ям – замерзну, навіть якщо буду постійно грубку топити, зовсім маленьку.

Невістка моя Ганна каже: «А ми вам в одну кімнату обігрівач поставимо!». Ой, дякую, прислужилася! А в туалет в мороз як побігати? А помитися нормально як? Вона мені каже: «Але живуть же якось в селах!». Я їм пропонувала – самі живіть там, а мені дайте гуртожиток, але у них же робота і школа, а я пенсіонерка, можу і потерпіти, спокійно собі жити на дачі подалі від людей. Орендувати мені квартиру – теж не вигідно, всі ж гроші потрібно відразу кинути на будівництво.

Але все одно мене іноді турбує моя совість. З одного боку, я повинна допомогти родині сина. Але боюся, що цих грошей на їх хороми все одно не вистачить. Якщо я і проживу цю зиму на дачі, то не факт, що довгобуд не затягнеться ще на роки. Ну так що ж мені до останніх днів на цій дачі жити в таких нехороших умовах? А більше ніде – навіть у моєї рідній сестри сім’я велика, тулиться в одній квартирі, мене туди точно ніхто не візьме.

Немає більше варіантів, але і сидіти з видом, що мене не стосуються проблеми сина, теж не можу. Що мені робити, як допомогти, щоб потім самій без даху над головою не залишитися?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – krestianin.

You cannot copy content of this page