Десь майже 4 роки минуло, як не стало чоловіка.
Мені на той час ще й 50-ти років тоді не було, для мене це був непростий період в житті.
Адже Руслан був дуже хорошою і доброю людиною.
Дочка моя Вікторія вже заміжня зараз, самостійна людина.
Вікторія живе окремо від мене, в іншому місті.
Майже рік тому вона подарувала мені онучка і я стала бабусею, про що мріяла багато років поспіль.
Завжди у нас з Вікторією були чудові стосунки, ми були, як подруги з нею весь час, говорили завжди про все, секретів ніколи не тримали одна від одної.
Перший час, влітку, коли я була у відпустці, постійно їздила до своєї доньки з зятем.
Хоча вони й не близько живуть біля мене, але я постійно приділяла їм багато часу, гралася з онучкою, щоб донька могла відпочити.
Я везла їм різні гостинці, намагалася допомогти, чим тільки можна, завжди сиділа з дитятком.
А ще, щомісяця, я давала своїй доньці 2 тисячі гривень зі своєї зарплати, адже вона сиділа в декреті, я хотіла їй допомогти.
Звісно, зять мені попався хороший, забезпечував сім’ю сам, але часи важкі і кожна копійка в сім’ї пригодиться.
Я розуміла, що сама, мені одній не так вже багато й потрібно, я маю допомагати доньці, так і робила тоді.
Але згодом, в цей же час, я зустріла Олега.
Він хороший чоловік, у нас все добре складалося, ми розписалися і стали жити у мене.
Я раділа, що так склалася доля, що я знайшла добру людину, з якою вирішила разом прожити своє життя.
А дочка моя проти цього взагалі.
І коли донька вже дізналася про мої наміри, то якось зовсім відвернулася від мене, стала обурюватися, що я не допомагаю виховувати онука, а витрачаю весь час лише на себе.
Вона мені прямо ще й про 2 тисячі гривень нагадала, мовляв, раніше я їй гроші давала, а зараз на свого нового чоловіка її гроші витрачаю.
Але це не правда, так, я дійсно перестала їй ці гроші давати, але я їх витрачаю на себе, хочеться і одяг собі купити якийсь і в салон краси піти, адже я зараз щаслива жінка, хочу налагодити своє життя і мати своє жіноче щастя.
Чому я не заслуговую його?
Я сама була молодою мамою, і розумію, що їй важко бути 24 години з дитиною, зять працює з раннього ранку до пізнього вечора.
І з кожним днем моя донька навіть спілкуватися не хоче зі мною, зараз і їздити мені до них заборонила.
Ні фото, ні відео онука не присилає.
Якийсь замкнутий круг у мене склався. Я нічого не розумію.
У мене складається таке враження, що доньці просто зовсім байдуже до мене.
Вона просто хоче, щоб я жила сама і весь час присвячувала її сім’ї і дитині.
Таке враження, що я не маю права на своє власне щасливе життя.
Але ж я теж маю право на нього.
Дуже прикро мені на душі.
Поки вихід знайти не можу, не розумію, чому донька так ставиться до мене, адже я теж хочу бути щасливою, а не сидіти одна в чотирьох стінах, я ж ще зовсім не стара людина.
Я ж теж ще молода жінка і маю право на своє жіноче щастя.
Можливо, у когось була подібна ситуація в житті і хтось зможе мені щось підказати і порадити щось суттєве.
Я зовсім не розумію чому моя дитина ось так ставиться до мене, вона ж не знає, як це – бути на моєму місці.
Що мені робити далі?
Будувати своє щастя і краще залишитися самій, щоб донька моя єдина від мене не відвернулася?
Фото ілюстративне.
