fbpx
Життєві історії
Десь 3 роки тому мій брат розлучився. Скаржився, що від дружини пішов з однією торбою речей. Але я добре знаю, що нічого забрати він не міг, бо квартира і все, що в ній, належить його дружині ще до шлюбу. Але мама незадоволена, що він праску і сковорідки не забрав у невістки

3 роки тому мій єдиний старший брат Олег розлучився зі своєю дружиною.

Що там у них з Світланою сталося, не мені судити, не мені і розбиратися в їх сім’ї, адже у кожного свої негаразди.

Для нас всіх, щиро кажучи, їх розлучення було дуже великою несподіванкою: 9 років прожили вони разом у своєму шлюбі, дитина у них з’явилася і раптом розійшлися вони.

– Я пішов просто у чому був, з одним чемоданом, – пафосно так пояснював усім мій рідний брат, сидячи на кухні нашої мами, – все їй залишив, тепер ось ще аліменти буду платити на дитину, дуже добре влаштувалася там, ще я їй гроші тепер винен.

– Що ти там їй залишив, – не витримала я цих слів, адже не можу сказати, що поділяю бачення свого брата, – квартира, в якій ви жили разом всі ці роки, була твоєї дружини Світлани, дошлюбна, машину їй її батьки купили, що ти нажив, щоб залишати їй?

Тут обурилася і моя мама за такі слова:

– А телевізор, а сковорідки-тарілки, а всякі праски і таке інше? Навіть ноутбук залишив, який купували, коли Світлана в декреті сиділа!

Я, особисто, перестала б спілкуватися зі своїм рідним братом в ту ж мить, коли б він приніс від колишньої дружини в мамину квартиру праски та якісь сковорідки. А ноутбук, з нього ж його власна дочка тепер мультики дивиться, він же батько її.

– Я буду просити постійно у неї звіт за витрачання кожної копійки з тих аліментів, які я буду платити, – щоразу повторював мій брат, який залишив дружині цілий статок, на його думку, – нехай не думає, що може собі там шикувати, обділяти дитину.

А мені Світлану, правду кажучи, так шкода стало! З яким чоловіком недобрим жила. Того гляди, речі всі у неї в шафі перерахує. Деякі, мовляв, він їй купував, коли вона в декреті сиділа. П’ять років тому, пам’ятаєш?

Брат оселився знову в своїй кімнаті маминої квартири, бачилися ми потім не часто, я з чоловіком живу окремо. А ось Світлану я бачила часто, живе вона недалеко.

Одягалася вона скромно, видно було, що зайвих грошей у неї немає.

Племінницю в школу збирала одна, тому що колишній чоловік сказав, що аліментів їй повинно бути достатньо і більше він ні копійки не вкладе.

– Ну платить, – говорить сумно мені Світлана на моє запитання, – але хіба це гроші, аліменти невеликі, рівно чверть з офіційної зарплати, а потім до наступних виплат постійно мене засмучує колишній чоловік своїми щоденними дзвінками і питаннями, а куди я такі гроші викинула, а чи не сиджу я по ресторанах, а чи не є у мене ще хтось, на кого я витрачаюся.

– Я вже не рада цими аліментами, одні непорозуміння суцільні, ти, як жінка, мене розумієш, а Олег, немов у вигаданому світі живе. Згадувати тепер мені буде ці аліменти до повноліття доньки.

Ми з Світланою ніколи, особливо, хорошими подругами не були, але жінка вона була цілком хороша, у мого чоловіка є свій бізнес, нічого особливого, але на життя нам вистачає. Попросила я свого чоловіка влаштувати до нас колишню дружину брата.

Світлана – економіст, на роботі своїй отримує копійки, а у нас виходить більше, правда працювати доведеться не тільки бухгалтером, а й адміністратором, і замовляти продукти для кафе і багато іншого.

– Світлано, кажу, – спробуй з нами працювати, нічого ж не втрачаєш, роботу за копійки ти завжди знайдеш, а чоловік потім і розширюватися планував, доростеш до посади керуючого і все у тебе буде добре.

Світлана добре подумала і погодилася з вдячністю. І ми не пошкодували.

У роботі вона була хороша, обов’язкова і істотно полегшила чоловікові його працю, поки я сиділа в своєму затяжному декреті, народивши одну дитину за іншою.

– Навіщо ти її на роботу взяла, – говорила моя мама, – вона у твого брата стільки грошей бере! Вона щомісяця забирає чверть його зарплати! А тепер ти їй платиш? Сама подумай перед тим, як таке робити. Ця людина нічого хорошого в нашу родину не принесла.

– Мамо, – пояснюю, – чоловік платить, не я. І платить за роботу її, а не просто так. А ти порахуй, скільки у тебе в місяць йде на харчування, особливо зараз, коли Олег знову з тобою живе? Напевно не пару тисяч, а набагато більше. Чому ти вважаєш, що твоїй власній онуці досить аліментів копійчаних?

Мама не полишала своєї думки, вона вважала, що вона права в усьому і пред’являла мені претензії, що краще б я взяла на роботу власного брата, а не його колишню дружину.

– А ось тут, ні, – кажу, – Олег твій робити нічого не хоче, та ще й обурюється з кожного приводу, він би воду варив в колективі, замість роботи. А його дружина просто взялася старанно і працює відмінно, адже дитину сама виховує, їй гроші потрібні на життя.

Через 2 роки, чоловік, як і планував, відкрив ще одне кафе, та ще й магазинчик при ньому, а Світлана стала там керуючою, займає гарну посаду. Та ще й мені допомагала бухгалтерію вести.

– Вона на пів дня лише працює, а то відпочиває, – говорив мені мій рідний брат Олег, який побачив фото Світлани з донькою в соціальних мережах, – на мої гроші! Я плачу, а вона шикує! А мені навіть нікуди нову дружину привести.

– Ти хочеш сказати, – запитала я в брата, – що ті копійчані аліменти, що ти в місяць їй платиш, то міг би квартиру купити за них?

Тут мама заступилася за мого брата, свого улюбленого сина, вирішила своє слово сказати. Мовляв, це я винна, я брату не допомагаю.

– Колишню його дружину облагодіяла, а власний брат тобі зовсім байдужий? Що ти за дочка, що ти за сестра така, – не втомлювалася дорікати мені мама.

– Ах я дочка не така? – я вже не хотіла мовчати, – А що він за батько, і що ти за бабуся, раз вважаєте, що на копійчані аліменти Світлана може з дитиною жити і ні в чому собі не відмовляти? Ти, наприклад, коли свою внучку бачила востаннє? А я скажу коли, ще до розлучення сина.

Мені дуже соромно, що брат себе повів так, але ще більше мені соромно за мою власну маму, адже вона сама викреслила свою внучку зі свого життя. Мама ж теж жінка, і теж з батьком була розлучена, невже не пам’ятає, як це – жити на аліменти?

А поки я вирішила, що більше грошей власній мамі своїй не даватиму, як я робила це щомісяця раніше, адже їх не вистачало на життя. Нехай спробує пожити так, без моєї допомоги. Можливо, щось до неї дійде і вона все зрозуміє.

Як думаєте? Це правильне рішення?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page