Так вийшло, що я з сестрою доглядала своїх маму й тата, а коли їх не стало, то ми продали їх сільську хату, звісно вона коштувала небагато. Гроші, які ми з Тетяною отримали від продажу квартири батьків, розділили порівну між собою.
Тато й мама наші жили окремо, ми з сестрою не мали змоги жити біля них, тому їздили на вихідні по черзі, а сусідку просили наглядати за ними і, при потребі, чимось допомагати.
За те, що сусіди, або знайомі допомагали батькам, ми з сестрою скидалися і по можливості платили людям за це.
І нам було добре, і татові з мамою і сусідам, адже ми їм не набридали з постійними проханнями, а пропонували гроші за їх допомогу.
Звісно, люди все розуміли і ніхто про великі гроші й мови не вів, але якихось 50, 100 чи 200 гривень за якусь роботу ми людям давали. Такий вихід знайшли.
З сестрою ми в цьому плані ніколи не сперечалися, ще відразу домовилися що та як має бути, щоб не було суперечок та непорозумінь.
Так і доглянули своїх батьків разом, і татові з мамою було добре, адже відчували турботу про себе наші старенькі батьки до останнього дня.
А от, на жаль, з батьком чоловіка вийшло набагато важче, та ще й не так самому моєму чоловікові, як мені самій.
Десь, приблизно, 3 роки тому мені чоловік, несподівано, сказав, що його батькові вже 83 роки, жити сам він не може, сам нічого не зробить, доглядальниця нам не по кишені, а їздити до нього щодня не можемо ми, тому сказав, що пора свекра забрати до нас і доглядати батька, так, як потрібно.
Справа в тому, що у свекра ще є рідна донька, сестра мого чоловіка Сергія, батьки колись купили їй квартиру.
Моєму чоловікові теж придбали квартиру свекри свого часу, коли ми тільки одружилися. Згодом ми з чоловіком продали цю квартиру і стали будувати свій будинок.
І тепер, коли минув час, вийшло так, що в сестри чоловіка квартира однокімнатна так і залишилася, і сестра сказала, що батька вона забрати не може, місця для нього немає.
А у нас великий будинок, тому ми маємо доглядати батька самі.
Свекор сказав, що продасть свою квартиру і гроші розділе між своїми онуками. В доньки його дітей немає, а у нас з чоловіком дві доньки і у нього ще є син у першому шлюбі.
Батька ми забрали до себе, так, як домовлялися. Як би там не було, але догляд за свекром ліг лише на мої плечі, для батька чоловіка все роблю лише я одна.
Моєї турботи ніхто не цінує, навіть він сам:
– Ти котлети сьогодні зовсім пересмажила, я таких не люблю і їсти не буду, готуй мені інші, зроби менш жирні і не такі засмажені. Я твоїм дітям гроші дав чималі, тому тобі мене тепер доглядати, – чула я сьогодні зранку, і таке щодня я чую від батька свого чоловіка.
Усі відносяться до цього, як до мого обов’язку, вдячності немає ні від кого, а свекор лише грошима докоряє мені. І з рідних мені абсолютно ніхто не допомагає: ні доньки, бо в них діти малі, ні Сергій, бо доглядати стару людину зовсім не чоловіча справа.
От і донька свекра, зовиця моя, вчора мені сказала, що я погано за батьком доглядаю, хоча гроші взяли ми гарні.
Мені так прикро від того, вже шкодую, що погодилася доглядати батька. Так, гроші дали моїм дітям, вони розділили їх і гарно собі живуть, але стільки зараз турботи з’явилося у мене, що я вже й не знаю що робити і як знайти вихід з цієї ситуації.
Як тепер вчинити? Чи можна ще щось змінити для мене, бо я втомилася дуже?
Фото ілюстративне.
