Зі своїм чоловіком Степаном я живу в шлюбі вже 5 років, це, здавалося б й не так вже й багато для хорошого шлюбу. Але, я не можу назвати його хорошим, на жаль.
Вперше Степан зрадив десь три роки тому. Сталося ця прикра для мене ситуація на зустрічі випускників.
Я знала чудово, що в юності він був закоханий в свою ровесницю, але сприймала це, як просто якусь сторінку з його минулого життя й не більше, але вважала, що він її вже перегорнув і ніколи не повернеться до неї, адже в кожного з нас буває щире кохання в юності, яке так і залишається в минулому, в спогадах наших.
Адже всі ми були молодими та в юності мали свої світлі почуття, які минули давно й кожен знайшов свою другу половинку вже в дорослому житті, своє щастя, створив власне сімейне гніздечко.
Я не думала, правду скажу, що ті далекі почуття двох зовсім молодих людей, можуть повернутися з новою силою через стільки років, коли в мого чоловіка вже є своя сім’я.
Але, навіть через чималі роки, зустрівшись з колишньою коханою, Степан мій, на жаль, все згадав. І та зустріч випускників, на превеликий жаль для мене, закінчилася в номері готелю з його однокласницею, чого вже я ніяк очікувати не могла.
Наше подружнє життя до цієї події було досить таки щасливим і безтурботним, здавалося, що ми міцна і дружня сім’я. Ми довіряли, підтримували та поважали один одного у шлюбі завжди, здавалося, що ми були дуже щасливою сім’єю.
А після того, що сталося, Степан зовсім не став приховувати всієї правди від мене. Відверто він все розповів та розкаявся в тому, що накоїв.
Чоловік клявся мені, що більше нічого не відчуває до неї та бачитися з цією жінкою більше не буде ніколи в житті, визнав свою помилку і пояснив, що це не зрозуміле захоплення, від якого й сліду більше не залишиться в його житті.
Степан визнав щиро, що це було якесь хвилинне непорозуміння під впливом дуже старих спогадів, які здивували навіть його самого.
Я тоді щиро повірила Степанові і щиро намагалася пробачити йому його вчинок, адже вірила в його слова і бачила, як він шкодує про те, що сталося.
Ну хто з нас безгрішний в цьому житті? Тим більше, що мій чоловік всіляко намагався загладити свою провину і виправити ситуацію, було видно, що він хоче зберегти свою сім’ю.
Степан дарував мені красиві дорогі квіти, приносив каву в ліжко, завжди намагався повернутися раніше з роботи, щоб допомогти мені з усіма домашніми справами.
Я відчувала, що його таки не покидає совість і він намагається виправити всю ситуацію. Остаточно я розтанула, коли Степан подарував мені сертифікат на спільну фотосесію для нас двох, адже раніше він просто чути не хотів про об’єктив фотокамери і подібних речей.
Я звичайно ж добре оцінила такий подарунок та повірила в щирість почуттів свого чоловіка.
З часом все потроху забулося, я стала жити звичним для себе життям, але якось зовсім втратила свою пильність. Я не звернула уваги на часті затримки на роботі.
Не надавала значення частим відрядженням. Степан мені постійно пояснював, що шеф довіряє йому найважливіші справи та лише його відправляє на переговори з партнерами в інші міста.
Правду кажучи, я навіть пишалася таким успіхам в роботі свого чоловіка, ще якусь гордість мала за нього, що він – ось такий незамінний працівник.
Недарма кажуть, що любов сліпа, так і було в моєму випадку. Я особисто переконалася в правдивості цієї перевіреної роками приказки, єдине – шкода, що пізно.
Якось ми святкували день народження Степана в невеличкому кафе, він запросив до нас своїх друзів, однокласників, колег по роботі.
Гостей тоді було дуже багато, деяких я бачила вперше, вони були мені зовсім не знайомі, але я спокійна була, адже думала, що це численні колеги мого чоловіка.
А ось на красиву і яскраву брюнетку в золотій сукні я звернула увагу відразу, але нічого не запідозрила зовсім недоброго, адже там були люди, більшість з яких я не знала.
Свято було в самому розпалі, тому я була стурбована тим, щоб вчасно все подали на столи, щоб були усі закуски та запалили свічки, щоб усім всього вистачило страв на столі.
Лише під кінець вечора я помітила якісь дивні погляди в мою сторону. Я підійшла до дружини кращого друга мого чоловіка і запитала в чому справа. Я відразу подумала, що щось не так з зачіскою або макіяжем.
«Ти що зовсім нічого не бачиш, що навколо відбувається?» – сказала вона і кивнула свій схвильований погляд в той куток залу, де мило розмовляли між собою мій чоловік і та сама брюнетка.
Ось тоді я все й зрозуміла сама. У мене як ніби земля йшла з-під ніг, коли я все усвідомила. Ледве стрималася, щоб не влаштувати суперечку прямо там.
Вдома я не стримувала емоцій та виклала всі свої підозри прямим текстом Степанові. На мій превеликий подив, цього разу, він не виправдовувався та не вибачався зовсім переді мною. У відповідь на мене посипалися якісь незрозумілі звинувачення з його сторони.
Виявляється, я зовсім не цікава співрозмовниця, одягаюся також я, як сільська жінка, не слідкую за собою та взагалі йому соромно зі мною на люди показатися завжди, і що саме цікаве, що чоловік сказав мені, що був такої думки про мене завжди, просто не хотів про це говорити.
Від таких слів, здавалося б, найближчої людини, мені стало прикро, адже я весь вільний час та всі сили присвятила чоловікові. Щодня готую все корисне свіженьке, гладжу його сорочки, стежу, щоб удома був ідеальний порядок, весь мій світ лише навколо нього крутився.
Не знаю, як довго у мого чоловіка відносини з тією пані. Невже бажання новизни виявилося таким сильним?
Він не розповідав про це, а я й не питала, дуже сумно мені чути про подробиці його зрад, адже я йому дуже довіряла.
Невже я дійсно настільки погана дружина та сама винна в тому, що сталося в моїй сім’ї? Невже я не гідна сімейного щастя і вірності від другої половинки?
І чи взагалі в такій зраді хіба може бути винна дружина, як мене переконує чоловік? Чи варто мені берегти нашу сім’ю, чи можна ще виправити все, чи краще розлучитися?
Фото ілюстративне.
