В наш час багато хто вважає, що за гроші можна вирішити будь-які питання і все купити. Так сталося і в нашій історії, коли людина з великими статками взялася вирішувати долю закоханих і ця людина вважала, що робить правильно. Хоча у кожного своя думка.
Володимир вже добре знав, що не подобається батькам Марічки. Це він відчув, коли вперше був в її родині. Батьки Марічки задавали питання про роботу, про житло, про його батьків. Володимир відповідав. Говорив, що живе з батьками, але в своїй кімнаті. Що батьки інженери. Що поки він не працює, але шукає гідну та високооплачувану роботу.
Насправді ж жив він не тільки зі своїми батьками, але і з бабусею і з дідусем – в п’ятьох в малогабаритній двокімнатній квартирі. Батьки його не інженери, а прості люди з середньо-технічною освітою. А сам він дійсно шукає роботу вже дуже довго, та успіх йому поки лише сниться. Потім Володимир краєм вуха чув, як батько Мар’яни сказав дружині: «У нього нічого немає, ні копійки за душею». Батьки, ясна річ, піклуються про благополуччя доньки, зате сама Мар’яна щиро кохала Володимира. Кохала по-справжньому. Вона говорила, що їй все одно, що думають про нього батьки, він – її вибір, один і на все життя.
Через місяць після їхнього знайомства Мар’яна запропонувала Володимирові почати жити самостійно – знімати квартиру, але він попросив почекати ще трішки. Він, дійсно, шукав роботу, а грошей за оплату орендованої квартири у нього не було. Але всюди були потрібні фахівці з досвідом, зі стажем, з хорошими рекомендаціями. Йти працювати не за фахом Володимир не хотів. І, відповідно, орендувати квартиру і жити окремо, не було на що.
Вони зустрічалися з Мар’яною у неї, коли батьків не було вдома, або на дачі. Одного разу вона прямо при Володимирові розмовляла з батьком по телефону, це було напередодні дня її народження. Батько запитував, в якому ресторані вона хоче відзначати двадцятиріччя. Однак Мар’яна сказала, що їй все одно, головне – подарунок. Батько втішив – подарунок готовий. У Дівчини заблищали очі, вона думала, він подарує квартиру, але це була не квартира – це був новий шикарний автомобіль. Мар’яна тоді дуже засмутилася і сказала батькові: «Навіщо? Я не це просила. Ми ж говорили про квартиру». З телефону почулося: «Ні. Я не хочу, щоб ти жила в ній з цим жебраком. Квартира буде, коли ти його залишиш і знайдеш собі гідну людину, яка буде тебе цінувати і забезпечувати. Я грошей давати жебракові просто так не буду, він сам нічого заробити не може для себе, а що вже казати про дружину». У відповідь Мар’яна сказала батькові: «Не дочекаєшся, тату! Я його кохаю і буду з ним назавжди! Я чекаю того дня, коли стану його дружиною». Слова гріли душу Володимира, але думка її батька засмучувала. Відповісти було нічим.
День народження Мар’яни відзначали в дорогому ресторані. Володимир був там. Він сидів поруч з нею. Це була її умова: “Володимир буде на дні народження і буде сидіти поруч з нею, інакше ніякого свята”. Батьки прийняли умову, адже дуже любили рідну єдину доньку. Серед запрошених виявилися відомі чоловіки: заступники міського голови, заступники міністрів. Всі цікавилися: хто поруч з дочкою – майбутній зять чи просто звичайний чоловік. Питання відпали самі собою, коли батько сказав тост: «Дорогі мої! Ми зібралися привітати мою дочку зі святом. Сподіваюся, що у неї буде в житті все добре, і ми ще відзначимо всі разом не одну її щасливу дату. Сьогодні поруч з нею друг дитинства, а завтра, може бути, поруч з нею буде той, хто стане її надійною опорою. Ми, будівельники, знаємо, що для справжнього дому потрібна і справжня опора. Давайте піднімемо солод за мою улюблену дочку. Поки я у неї є, у неї є справжня опора!» Всі були раді – донька найбагатшого і найвпливовішого чоловіка області вільна. Особливо широко посміхався один вельможа, його син був ровесником Мар’яні. Але її слова батька розгнівали: вона хотіла сказати, що він говорить неправду, це не шкільний друг, це її коханий і майбутній чоловік! Володимир зупинив.
Степан Іванович підійшов до Володимира вже в кінці вечора. Сказав:
– Завтра годин до восьми зайди до мене в офіс. У мене до тебе є ділова пропозиція. А Мар’яні про нашу зустріч не говори. Гаразд? Будь справжнім чоловіком.
Володимир відповів:
– Добре.
На другий день без п’яти 8 він увійшов в офіс будівельної компанії. На нього чекали – начальник охорони особисто провів до кабінету. Степан Іванович, побачивши Володимира, сказав:
– Проходь і сідай. Часу у мене мало. Давай по справі, є два конверти. В одному – гроші, в іншому – Мар’яна. Часу у тебе тридцять секунд. Вибирай.
Володимир посміхнувся, натякаючи, що він – розумний дорослий чоловік. Степан Іванович підняв серветку, на столі дійсно лежала названа сума:
– Час пішов.
І став дивитися на свій фірмовий швейцарський годинник. Володимирові вистачило двадцяти секунд і він зупинив відлік.
– Молодець, справжня ділова людина. Можливо, я втрачаю гідного наступника. Але не думаю. Мислиш ти, не стратегічно. Якби вибрав Мар’яну, то в підсумку став би набагато багатшим, ніж є зараз.
Потім покликав начальника охорони і сказав йому:
– Вікторе Петровичу, якщо побачиш його поруч з моєю дочкою, скажи мені. У мене з цим хлопцем договір. Сподіваюся, він не порушить його.
Віктор Петрович уважно подивився на Володимира і сказав рішуче шефу:
– Я зрозумів, Степане Івановичу. Він не з’явиться поруч з вашою донькою.
Він взяв зі столу гроші, простягнув їх Володимирові:
– Бери і йди.
Трохи грошей Володимир віддав своїй матері. Трохи бабусі з дідом, щоб з’їздили до себе на батьківщину. Взяв квартиру в новобудові. Через три дні взяли його на роботу, він зараз працює програмістом в хорошій компанії. Начебто все вийшло.
Але головне залишилося невирішеним. Забути Мар’яну він не може. І не знає, що йому тепер робити.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
