Наближалося свято, до якого ми всі готувалися і яке збиралися відсвяткувати з розмахом усією родиною – 18-річчя нашої єдиної доньки. Але моя мама вирішила влаштувати нам всім сюрприз.
На день народження Вікторії чоловік урочисто вручив їй ключі від своєї квартири, відразу обумовивши, що поки квартира залишиться в його власності. Свекри потішили улюблену внучку машиною: купили у свого зятя, чоловіка старшої дочки, і подарували внучці. Я, в свою чергу, подарувала доньці сертифікат на навчання в автошколі. За матеріалами.
Вікторія у нас розумниця: сама вступила в університет на бюджет. Ми з чоловіком дали їй право вибору: вона може жити з нами, віддаючи нам гроші від здачі своєї квартири, або переїхати туди, але вже шукати підробіток і забезпечувати себе самостійно. Я вважаю, що у неї і так все є, для її віку, навіть більше. Далі – сама.
День народження Вікторії в сімейному колі ми відзначали через три дні, перенесли на вихідні, щоб усі змогли прийти. Вона сама вирішувала, кого запросити: хрещена, бабусі, дідусь, двоюрідні брат з сестрою і їх батьки були нею запрошені. З друзями, подругами, однокурсниками і колишніми однокласниками вона святкувала в сам день повноліття.
Ми зібралися в гарному ресторані, море квітів, недешеві подарунки вже вручені, гарна атмосфера. Тост за тостом. Все було добре, поки слово не взяла моя мама:
– Вітаю тебе, Вікторіє! Навіть не знаю, що тобі ще побажати: все у тебе тепер є. Хіба лише хлопця хорошого. На тобі подарунок: сама картину вишивала.
Віка подякувала бабусі і почала роздивлятися подарунок.
Поки дочка розглядала картину з яскравими вишитими квітами, мама продовжила:
– Ну все, тепер можна і до нотаріуса!
Я зупинилася і неоднозначно глянула на маму. А та почала пояснювати:
– Поки Вікторії 18 не було, вона була обов’язковою спадкоємицею. А зараз ти можеш заповіт на мене написати, щоб твоя квартира твоєму чоловікові не дісталася!
Взагалі – так, ми 19 років живемо в моїй квартирі, вона мені від тата дісталася, вони з мамою були розлучені, я – єдина дитина. Батьків у батька теж не було. Мама намагалася претендувати на неї, але безуспішно. Мені тоді вісімнадцять було, через рік Вікторія народилася.
Чоловікові житло дісталося від його дідуся, коли доньці було вісім років. Саме цю квартиру він потім переоформить на дочку, коли ми переконаємося, що вона її не розбазарить.
Мама міркувала надто голосно, в її сторону почали неоднозначно поглядати гості.
– Мамо, про що ти зараз? – я намагалася її зупинити.
– А що я такого сказала? Внучка при житлі буде, про неї турбуватися не треба. А ти все чоловікові своєму залишити хочеш?
Від логіки мами я отетеріла.
– Мамо, давай про це потім поговоримо? – знову запропонувала я.
Але маму було вже не зупинити:
– А на що чекати? Вікторії уже 18. Ти, до речі, її батька поквап з переоформленням квартири, нічого тягнути. Можна разом і сходити: ти заповіт напишеш, він – дарчу. Треба буде ще проконсультуватися, що тобі краще: дарчу на мене чи через заповіт.
– Мамо, вистачить! – не втрималася я.
– Все вірно я кажу! Про дочку подбала – тепер долею матері займися! – продовжувала мама.
Вечір був зіпсований, настрою вже ні у кого не було. В кінці свята я провела маму до виходу, на прощання сказавши, що напишу дарчу на чоловіка. У ньому я впевнена, а от в мамі – на жаль.
Мені було соромно перед гостями за її поведінку. По суті, мама була єдиною гостею з боку моєї рідні. Решта – сім’я чоловіка, що стала моєю.
Добре, що хоч чоловік сприйняв все це нормально, і не звернув уваги на заяви моєї мами. І мене просив заспокоїтися і не звертати уваги.
Фото ілюстративне – focuspos.
