fbpx
Життєві історії
День народження чоловіка ми відзначали вчотирьох – я, чоловік і його батьки. Мої батьки не приїхали, так як живуть далеко. Я купила чоловікові сорочку в подарунок. Гарну таку, теплу, якраз зараз носити. Коли свекруха побачила мій подарунок, то встала з-за столу і мовчки пішла збиратися додому

Останній день народження мого чоловіка став остаточною краплею у з’ясуванні наших стосунків з його мамою. Я і сама не сподівалася, що наважуся на такий крок, адже до цього я все чемно терпіла.

Про свою свекруху не можу сказати нічого поганого. Господарська, турботлива і таке інше. Відколи син одружився, вона дуже сумує, бо звикла турбуватися про нього. Зараз вони з чоловіком живуть самі в своєму власному будинку.

Лариса Василівна працює продавцем в невеликому магазині одягу і тому вважає, що знає все про одяг і кому що носити. Вона купує все на свого сина, чи то пак на мого чоловіка, від сорочок до шкарпеток, а все, що купую я, свекрусі не подобається, не залежно від того, подобається це комусь чи ні.

Сергій, мій чоловік, не вибагливий і носить все, що чисте і без дірок. Це нормально, коли чоловік не приділяє занадто багато уваги одягу.

А днями у Сергія був день народження, і я купила йому сорочку в подарунок. Гарну таку, теплу, якраз зараз носити. Відзначали ми вчотирьох, я, чоловік і його батьки. Мої не приїхали, так як живуть далеко.

Коли справа дійшла до подарунків, я дістала сорочку. Коли свекруха побачила мій подарунок, то її обличчя зморщилося від відрази:

– Лесю, навіщо ти купила таку неякісну і немодну сорочку? Якщо у тебе немає смаку, то не купуй ніколи речі, ну або звернися до мене, я все тобі підкажу, а цим тільки підлоги мити, – сказала свекруха і кинула мій подарунок у відро для сміття.

Я прям розгубилася від такого. Як таке взагалі може бути? Зрештою я ходила по магазинах, вибирала подарунок, витратила гроші на цю річ, а вона просто взяла і викинула.

Чоловік стояв як укопаний з витріщеними очима. Якщо чесно, на нього було шкода дивитися. З одного боку, він не хотів ображати свою матір, а з іншого боку, Сергій не хотів сваритися зі мною.

– Шановна Ларисо Василівно, – сказала я, ледве стримуючи себе. – Я все прекрасно розумію, Ви піклуєтеся про свого сина, вже багато років, але Сергій вже великий хлопчик і у нього навіть є дружина. Так ось, я хочу попросити вас, припинити надмірну турботу про нього і дозволити нам вирішувати самим, що і як нам робити. І припиніть нарешті втручатися в наше життя.

Свекруха встала з-за столу і мовчки пішла збиратися додому, а коли виходила з квартири пообіцяла, що ноги її більше не буде в нашому будинку.

Відтоді пройшло багато часу. Зі свекрухою ми знову спілкуємося, і непогано, треба сказати. Ось тільки тепер, вона більше не вирішує за нас, що і як нам носити, та й взагалі майже не втручається в наше життя.

Фото ілюстративне – idntimes.

You cannot copy content of this page