З Володимиром ми разом уже п’ять років. Я завжди вважала, що з чоловіком мені пощастило. Єдине, що мене турбує, чоловік поки-що не хоче дітей. Каже, що ще не час. Тому я довірилася йому, нехай все буде так, як він хоче. Ми обоє дуже зайняті люди, весь день пропадаємо на роботі.
Перша наша тріщина в сімейних відносинах сталася три роки тому. Володимир пішов на зустріч випускників і там зустрів своє перше шкільне захоплення. Додому повернувся під ранок, зізнався, що вперше в житті він мені зрадив. Я знала, що в юності він був закоханий в свою ровесницю, але сприймала це, як просто сторінку з минулого.
До цієї події, наше подружнє життя я б назвала щасливим. Ми довіряли, підтримували і поважали один одного. Після того, що сталося, чоловік не став брехати. Чесно все розповів і розкаявся. Клявся, що більше нічого не відчуває до цієї жінки. Я повірила коханому і щиро намагалася пробачити. Тим більше, що Володимир всіляко намагався загладити свою провину. Дарував мені квіти, приносив каву в ліжко, завжди намагався повернутися раніше з роботи, щоб допомогти з домашніми справами. Я відчувала, що його мучить совість і повірила в щирість його почуттів.
Та й, якщо чесно, я любила свого чоловіка і не хотіла втрачати його. Згодом все потроху забулося, і я втратила пильність. Не звернула уваги на часті затримки на роботі, не надала значення частим відрядженням. Він пояснював, що шеф лише йому довіряє найважливіші справи і тільки його відправляє на переговори з партнерами в інші міста. Чесно кажучи, я навіть пишалася таким успіхам чоловіка. Недарма кажуть, що любов сліпа.
Ми святкували день народження чоловіка в кафе, він запросив друзів, однокласників, колег по роботі. Гостей було багато, деяких я бачила вперше. На ефектну брюнетку в золотій сукні я звернула увагу відразу, але нічого не запідозрила. Всім було весело, чоловік був щасливий. Свято було в самому розпалі, тому я була стурбована тим, щоб вчасно подали закуски і запалили свічки на торті. Лише під кінець вечора я помітила дивні погляди в мою сторону.
Я підійшла до дружини кращого друга мого чоловіка і запитала в чому справа. Подумала, що щось не так з зачіскою або макіяжем. «Ти що зовсім сліпа?» – сказала вона і кивнула в той кут залу, де мило розмовляли мій чоловік і та сама брюнетка. Ось тоді я все і зрозуміла. У мене як ніби земля пішла з-під ніг. Але влаштувати скандал прямо там, я не наважилася.
Прийшовши додому, я не стримувала емоцій і виклала всі підозри прямим текстом. В душі я сподівалася, що все це так і залишиться – лише моїми підозрами. Але на мій превеликий подив, чоловік не виправдовувався і не вибачався. У відповідь на мене посипалися звинувачення. Виявляється, я нудна співрозмовниця, товста, одягаюся я, як сільська жінка, не слідкую за собою і взагалі йому соромно зі мною на люди показатися. Від таких слів мені стало прикро і боляче, адже я весь вільний час і всі сили присвятила чоловікові. Щодня готую все корисне, свіженьке, прасую його сорочки, стежу, щоб удома був ідеальний порядок. За усіма цими турботами я і справді забула про себе.
Найгірше у всій цій ситуації це те, що Володимир сказав мені, щоб я сама вирішувала, що мені робити далі. Ми можемо і далі жити, як жили, або, якщо мене щось не влаштовує, я можу піти. Чоловік вважає, що в цій ситуації є частка і моєї провини. Невже я дійсно погана дружина і сама винна в тому, що сталося? Невже я не гідна сімейного щастя і вірності від другої половинки? Я не знаю, що мені робити.
Фото ілюстративне – plitmar.
